Майже два тижні родина двадцятишестирічного Дмитра Гончара з Володимирця не мала ніякого зв'язку з воїном. Розшукували його, як могли. Проте, звістка днями прийшла страшна - він загинув під час наступу на Харківщині.
В суботу, 24 вересня, воїна-земляка зустрічали всі громади Вараського району по маршруту слідування.
Дмитру Гончару 30 вересня було б лише 26
Хіба могли подумати батьки, що отак зустрічатимуть сина з війни?
Дмитро Гончар, сержант, командир відділення 4 стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону, 14 ОМБр.
Ескорт з тілом загиблого солдата у супроводі поліції, військового священника-капелана Миколи Юраха, військових Першого відділу Вараського РТЦК та СП прибув надвечір у Володимирець. А в усіх селах по маршруту слідування люди зустрічали на колінах авторефрижератор з написом "На щиті" - в Городці, в Антонівці.
Таким багатолюдним Володимирець за ці пів року був кілька разів - коли поверталися земляки-Герої. Від початку селища і по усьому маршруту стояли десятки людей. На колінах стояли і чоловіки, і жінки, і діти. Прапори, сльози і журба.
Проїхали рідною вулицею до будинку, де мешкав Дмитро з дружиною Олею і двома дітками. Біля храму, до якого молода родина ходила, теж зупинилась процесія - молитва і дзвони журливо линули до вечірнього, на диво привітного, неба.
А вже за кілька метрів зустрічала рідна школа-колегіум. Останній дзвіночок дзвенів і дзвенів в руках заплаканих дівчаток-учениць. А поруч з ними, шкільними прапорами і хлібом-сіллю від закладу схилив коліно весь педколектив разом із директором.
Величезна ріка-процесія ескорту та людей йшла до Майдану Єдності - тут вже чекали військові з бригадними і національними стягами і ще сотні людей.
Хіба такого велелюддя хотіли володимирчани? Та кровопийця-окупант вдерся в Україну і кращі сини-цвіт Володимирця, Вараського району та усієї країни нині збирають до себе людей. До себе, на похорони.
Прощалися усі з Дмитром на Майдані Єдності на колінах. Капелан, ієрей ПЦУ Микола Юрах та митрофорний протоієрей Михайло Льода молились за душу убієнного воїна-захисника. Тяжко було знайти слова капелану у зверненні до громади та родини. Бо лихо не виміряти, втрату батькам не замінити нічим.
Глухе ридання вже знесиленої матері ховалось в обіймах її чоловіка.
Родина Дмитра
Вулицями Володимирця на фоні західного неба і в проблискових маячках супроводу поліції, мовчки, в риданнях, рухалася до батьківського дому процесія.
То повертався син з війни додому. Назавжди.
Похорони Дмитра Гончара відбудуться 25 вересня о 12.00 в Свято-Миколаївському двопрестольному храмі ПЦУ.
