Невигадана історія про те, як можна випадково попасти в халепу, причому двічі за вечір. Хто ж знав, що привезений з лісу пеньок, який вкинули у піч, виявиться заселеним, а свиня не любить фотосесій? Щоправда, герої цієї історії попросили не обнародувати їх прізвища. Цікаво, чому?
Почитайте, і самі все дізнаєтеся!
На ювілей до бабусі гості їхали здалека
Це було ще на Вілію, 6 січня 2019 року. Тітці Наталії в селі на другому кінці району виповнилося 80 років, і з цієї нагоди до неї поприїжджали всі дочки. Та найбільшим подарунком для всієї родини став приїзд найстаршої доньки Ані з Пермі, з Сибіру.
Аня вже вдруге вдова, привезла на свою маленьку батьківщину родину – дві доньки, внуків і правнуків. Вся мужська половина залишилася в Росії, бо по телевізору лякали, що чоловіків на кордоні ловлять і відправляють на службу.
Аня дома не була з 1999 року. А тут така гарна причина і нагода. Тож за тисячі кілометрів таки добралася пермська родина на Західну Україну без пригод.
Коли Ганнушка здалеку добралася завчасу, то її найменшенька сестричка, Маруся, яка замужем за лісником і живе в рідному районі, до матері вибиралася як із-за кордону. А все через чоловіка.
Як чоловіка горілка під лихе підвела
З самого ранку просила його Марія нікуди не ходити, бо рокове свято заходить, а до матері треба попасти завидна, до першої зорі. Марія має двійко діток, доньку і сина. Саме їх хотіла дуже побачити найстарша сестра. Тож Марійка завчасу придбала подарунки для всіх і зранку, попоравши все господарство зібралася з дітьми в дорогу.
А чоловіка не було. Телефонувала-телефонувала на мобілку – не відповідає. Послала сина Діму на село батька шукати. А він у сусіда- безбожника, як каже жінка, був – чаркували.
По прадідівських законах на Вілію ніхто до вечора нічого не їсть. Такого правила дотримувалася й Марія з дітьми. А чоловік встиг не тільки оскоромитися, але ще й пригубити чарчину.
Марійка, як побачила свого мужа «навєсєлє», чуть в обморок не впала. До матері треба їхати більше двох годин, через районний центр. А як він випивший за кермо сяде?
Розпач розривав груди жінці. Так вона його просила, так приказувала. Потерпіти просила в цей день, не позорити її і своїх дітей перед іншими материними зятями. І хоча знає, що в такі рокові празники сваритися гріх, бо цілий рік у сварці проживеш, не витримала. Сіла й заплакала.
На спасіння мужа Івана, в хату зайшов кум, колишній вчитель біології та географії, прозваний в селі «директором школи».
Виявляється, його завчасу попросив Іван звозити до тещі і назад. «Бо чого в гості їхати, як там не можна буде випити?» – розважливо резюмував батько.
Як не випити по чарці за свято?
Слава Богу, виїхали!
Марійка полегшено зітхнула. В салоні авто запахло барбарисом та м’ятними цукерками. Це діти, користуючись присутністю «директора», не витримали голоду і вклали по цукерці: «Он уже сутінки. Може, за хмарами давно зійшла та Зоря!»
Мати терпіла і зауважень не робила. Батько куняв на сидінні біля водія. Діти мовчали. Авто виїхало на місток. Аж тут з лівого боку на місток виїхав завантажений діловою деревиною трактор з причепом. Зверху сиділо три хлопці.
Авто спинилося. Лісник прокинувся. Закономірно, вийшов перевірити документи на деревину, яких у хлопців не було. Марійка плакала. Бо знала, що зараз будуть викликати поліцію, свідків, оформляти вилучення краденої деревини. І тоді буде вже «по материній гостині». І шваґер, сарненський поліціянт, добряче покепкує з неї та з Івана – «наче з Воркути їдуть».
Водій, вгадавши думки Марії, теж просив Івана не проводити розбірки: «І так знаємо, хто вони. Ніде не дінуться. Поїхали, рокове ж свято!»
Лісник все ж почав оглядати навантажений причіп.
– А то що між колодами везете?
– Пеньки на лучину…
Отут Іван і згадав, що вже другий рік обіцяв тещі лучини привезти.
– Ану хутко всі пеньочки сюди перекладайте, – і відкрив багажника.
Винуватці миттю перевантажили все в бусика.
«Что такое лучына?»
…До тещі приїхали на другий тост. Марійка, привітавши маму, впала в обійми найстаршої сестри, а там і до стола присіла. «Директора», як годиться, посадили на покуті. Діти російські потіснившись, посіли з новими українськими родичами. А Івану досталося місце на ослінчику в «коцюбах».
Тещу вітали, цілували, дякували, чарки піднімали. Ліснику також захотілося відзначитися. Хатні люди дорогі букети живих квітів серед зими понавозили, а лісник пішов надвір та вніс два пеньки як букет, догори корінням.
– Дорога мамо, – мовив Іван-лісник, – вам попривозили вінки (тут всі завмерли), а ви ж ще не вмерли. То я вам привіз лучини, щоб ви довго жили і здорові піч топили!
Російські діти зразу вчепилися за «лучину». В руках старших дітей замиготіли мобілки і в Інтернеті вони почали шукати значення слова.
Іван, теж не знаючи, як пояснити, попросив тещу:
– Мамо, я в плиті підпалю лучину, щоб діти втямили, що то таке.
– Плиту не чіпай. Бач, там все на плиті стоїть: і парене, і варене. Відсунь чавунця з водою і в печі розтопи, – розпорядилася теща.
Ось такі печі ще збереглися по селах Володимиреччини
«Тю, это же дрова!»
Усі діти табунцем повискакували із-за столу й окружили дядька Івана. Старшокласник, лісників Діма, був між дітьми за головного перекладача.
Найбільшу цікавість до лучини та печі виявила найменша Алінка.
– Ах, какой большой у бабушкі камін. Царь-печь! – плескало дитя в долоньки. – А что такое «черин»?
Її брат, шестикласник Владімір, зразу прикинув хазяйським оком:
– Зачем бабушкє такой большой камин? На этой печи кто-то живёт? Её надо разобрать. Кирпичи почистить и продать.
Іван не витримав:
– Не були б то кацапські діти. Не встигли в хату вступити, як давай їм все розвернути-розбомбити…
Запхавши цілого пеньочка у піч, Іван підпалив смолястий корінь, і темний дим пішов у димохід, відкриваючи дорогу ясному вогню.
– Тю, это же дрова!
Інтерес до лучини і палаючої печі пропав у всіх. Старші сиділи за столом, менші у кухні на дивані «мірялися» мобілками.
«Ленточки ползут!»
Одна Алінка стояла і дивилася на гру тепла і світла.
Коли враз дитина закричала:
– Бабушка, бабушка, лєнточка ползьот! Бабушка, мама – там ленточки ползут!..
Іменинниця подумала, що то дуже полум’я піднялося, й крикнула лісниковому Дімі, щоб той чавуна з водою перед вогнем поставив. Але Дмитро глянув і відповів: «Бабо, там нема ніякого полум’я» – і далі продовжив гратися в телефоні.
Коли дитина знову закричала, що «лєнточки ползут» встала мама Алінки і пішла до печі подивитися, що там.
Аж раптом жінка залементувала так, що на ноги зірвалися всі, хто був у хаті.
Усі кинулися до печі. А там на припічку у попелі і сажі лежало три обвуглені «лєнточки», завдовжки 10 чи
Почали роздивлятися: що то воно таке? «Директор» повикачував ближче спечених плазунів і розглядав, чи є у них лапки. Якщо є лапки – це ящірки. Якщо лапки відсутні, значить, вужі чи гадюки.
Ось в таких пеньках змії влаштовують собі зимівники
У хаті стався переполох. Дитину розпитували, чи «лєнточки», бува, не сповзали на підлогу. Поприбирали все з плити. Включили пилососа. Давай по всій кухні по закутках прибирати і шукати плазунів.
Пилосос нічого не знайшов, окрім бабусиного гребінця і 20 гривень.
Сарненський зять не забарився посміятися над Іваном:
– Ото тещі іменини встроїв так встроїв! Заїдуть вони в Росію і розкажуть, що в баби на Україні з печі серед зими гадюки лізуть. Іване, одколов ти інформацію для телеканала «Россия-24»…
Селфі з свинею
Поки старші втихомирювалися і сідали до стола, лісників Діма, щоб якось реабілітувати батька і відвернути увагу дітей від печі і лучини з гадюками, запропонував гостям:
– А ви знаєте, де в нашої бабушкі «Год Свині» живе?
Тут все дитяче «поріддя» баби Наталки з включеними мобільними телефонами побігло до хліва. Що там вони тій свині серед ночі світили і що вона собі подумала – невідомо.
На Рівненщшині також продають свиней рідкісних порід - наприклад, Угорська мангалиця (пухова, волохата, вовняна, кучерява
Словом, Діма Алінці хотів показати пацю. А та Паця від такого галасливого нашестя кинулася через відкриті дверцята надвір. Треба сказати, що свинка в тітки Наталки була кучерява, як вівця, і різномаста. І біле, і чорне, і риже на ній. Не свиня, а якийсь чорт.
Уявіть картину. Зима. Машини на подвір’ї стоять. Сусідки щедрувати надумали зайти. Вони тільки до воріт, аж тут на них щось волохате летить. Як наробили лементу! Свинка розвернулася і запанікувала ще більше.
А Алінка знову першою вскочила в хату і сповістила: «Хрюша по висєлкє бродіт!» Дорослі не зразу й зрозуміли що до чого…
Спільними зусиллями із щедрувальницями якось загнали бабин «Год Свині» у хлів.
А «директор», вловивши у розмові родичів фразу «за Вашого Порошенка говорить можна, а за Путіна нєльзя», зразу нагострив лижі.
Лісник із сином вже два коники викинули, то хто зна, як спересердя на ту чи іншу репліку чоловіка зреагує дружина Марія…
Записала Галина Тєтєнєва.
