Скільки їх - волонтерів, військових та медиків, які цього року були на прифронтових територіях? Скільки сил і коштів віддали усі громади Вараського району на потреби воїнів-земляків? Як воно бути - в небезпечній дорозі?
Розповімо зі слів активістів-волонтерів. Авторська рубрика "Малі історії великої біди. Історія п'ятнадцята: люди-мости"
Троє молодиків з Вараша створили потужні комунікації громада-фронт
З перших днів повномасштабної війни і до сьогоднішнього дня, Григорій Хвищук , Олег Колбун, Віталій Талах спільно з однодумцями допомагають воїнам ЗСУ на передових позиціях. Вони займаються пошуком та підбором авто, його придбанням, ремонтом та доправленням до військових.
Волонтери з Вараша
Також допомагають захисникам технічним обладнанням, продуктами харчування, засобами гігієни, медикаментами. Все це хлопцям вдається завдяки допомозі небайдужих мешканців Вараської громади.
До Міжнародного дня волонтерів міський голова Олександр Мензул вручив відзнаку від 44 окремої артилерійської бригади волонтеру Григорію Хвищуку
Вкінці року-2022 їх команда доправила чергові автомобілі для наших військовослужбовців на схід України, серед яких і був автомобіль, куплений за кошти працівників РАЕС. Щоразу волонтери дякують усім працівникам Рівненської атомної електростанції, які долучились до акції «Я допомагаю ЗСУ» та перерахували 3% від заробітної плати:
"Саме завдяки вашим відрахуванням волонтерська група РАЕС має можливість купувати необхідне обладнання. Розподіляються кошти на закупівлю - по потребам, через офіційні звернення від військовослужбовців. Таким чином наша волонтерська група допомогла придбати та доправити до наших захисників уже не один автомобіль. Також на останні три поїздки нам було частково компенсовано і витрати на пальне. Окрім цього було закуплено квадрокоптери, тепловізори, прилади нічного бачення, термобілизну та генератори. Уже зараз це обладнання допомагає нашим військовим виконувати бойові завдання. Автівки ж не просто допомагають дістатися до певних позицій чи перевезти речі, а й часто рятують життя наших хлопців, адже це чи не єдиний спосіб вибратися з-під шквальних обстрілів. Часто саме автомобілі стають розхідним метеріалом, і ще вчора великий позашляховик, стає купою металобрухту. Адже ворог, на жаль, не шкодує снарядів. Але ЗСУ обов’язково вистоїть, і Україна переможе. То ж ваша допомога надзвичайно важлива! Долучайтесь і надалі! Лише разом ми здатні подолати російську навалу!" - пишуть волонтери на своїй сторінці.
Їх будні проходять так:"...дощ та туман супроводжував нас більшу частину дороги на схід. Спершу ми поїхали на південний схід України, відвідавши захисників в Запорізькій та Дніпропетровській області, далі Донецька, а за тим - Харківська, Сумська та Чернігівська. Загалом проїхали більше, як 3400 кілометрівм. Везли на передову шість автівок, генератор, старлінк, інше необхідне обладнання, теплий флісовий одяг, продукти харчування та медикаменти" - розказують волонтери-атомники.
Крім того, вони мали особливе завдання - передача Вифлеємського вогню нашим військовим. Доправили частинку Божої благодаті та благословення кожній бригаді, у якій побували, а головну лампадку - військовим в Авдіївці.
"Віримо, що Господь своєю милістю захистить наших військових. Адже сьогодні, з настанням зими, їм особливо важко. Дивлячись на хлопців, складно не помітити відбиток тих шквальних обстрілів, які сиплять росіяни на наших захисників, перебування в холодних і мокрих окопах, під пронизливими зимовими вітрами. Та найбільше запам’ятовується їх погляд, втомлений, але сповнений непохитної віри і бажання: вистояти і перемогти! І тому так важливо зараз показати їм нашу підтримку, нашу віру в них і перемогу України!" - вмотивовані на перемогу Григорій, Олег і Віталій.
Родинні прибутки пожертвував на потреби армії
Михайло Кривко - варашанин. З ним я познайомилась спочатку заочно. Почула про нього від активу волонтерів Волонтерського Центру при ветеранській спілці Володимирця - від Мирослави Присяжнюк та Наталії Мазур.
Нещодавно на базі Волонтерського центру зустрілась особисто - вантаж, куди доклала і свою лепту, забирав для доставки на позиції саме Михайло Кривко. Отак гуртом і вантажили його мінівен - продукти, сітки, печиво, теплі речі. Все згодиться на позиціях.
Михайло Кривко на базі волонтерського центру
З чого почалось волонтерство? За словами пана Михайла, з перших днів повномасштабної агресії шукав, як можна допомогти армії:
- От порадились і вирішили з дружиною - свої доходи пустити на добрі речі для військових. У той час найактуальніше було: тканина для розвантажувальних жилетів, плитоносок, підсумків. Знайшов друзів за кордоном, вони купували і переправляли мені. Тут я цю тканину віддавав дівчатам - вони в "Аеродромі", в колегіумі шили спорядження, - розказує пан Михайло.
Чи часто їздить на прифронтові позиції? Каже, що з березня вже втратив лік виїздам. У перші рази - Миколаївщина, Запоріжчина. Тепер уже - Донеччина, Луганщина. Скрізь, де наші земляки.
Як зустрічають хлопці?
- Та вони так радіють! Дехто просто нюхає оці всі домашні гостинці. Особливо печиво - якщо вдома печене, то беруть і просто дихають ним. Кажуть, що казенне не таке смачне, як домашнє. Вони дуже дякують. Ми їм привозимо часточку дому, це дуже важливо, - розказує Михайло Кривко.
Що запам'яталось? На це питання Михайло задумався. Адже згадок багато і вони здебільшого жахливі:
- В очах стоїть зруйнована Київщина у березні-квітні. Хто не бачив цього страхіття - не зрозуміє війну. Окупант - то страшний варвар. Не можна допустити, щоб сюди прийшли росіяни. Треба гуртуватись і боротись на всіх фронтах.
Особливо чоловік не захотів розказувати. Та і фотографуватись не захотів, але Україна має знати своє тихе військо - волонтерів. Сьогодні він далі шукає і передає потрібні речі. Муку - у колегіум для випічки, білу плащівку - у швейну для пошиття маскхалатів.
Не місяці, а роки поїздок на східну Україну, у прифронтову зону
Його білий "спрінтер" - то легенда Володимирецької ветеранської спілки. Володимир Мельник з Сарн, але разом з володимирчанами - капеланом Миколою Юрахом, Олегом Мозулем, Світланою Правник з Дубровиці вже об'їздили усі гарячі точки зі ці роки.
Черговий виїзд -2022
У Покровськ возять в інтернат продукти і необхідне. У бойові частини - спорядження, домашні гостинці і продукти. Потрапляв під обстріли у Нью-Йорку, Залізному. У Залізному, допоки його нині не зайняли росіяни, заїжджали до посестри в інтернат.
З друзями з Залізного
За словами Володимира, вже на Донеччині і Луганщині й кутків таких нема, яких не знає, як заїхати:
- В перші поїздки вражало усе - вирви на дорозі, коли колеса просто стріляють від уламків, розбиті заправки і села біля дороги, агресивність людей там, на сході. Більшість вважає нас, западенців, винними у війні. Так, є й такі, які не ховають злості, дивлячись на наш номер машини. Потім звик. Їхати - значить їхати, - розказує Володимир.
"Спрінтер" завантажувати по 3,5 тон. Може й більше. За рейс відвідували до 20 точок. На дорогу йде три-чотири доби.
З Тетяною Соловйовою бачили розстріляну росіянами "Мрію"
Вертаються виснажені. Цьогоріч їздить сам - Київщина у перші дні вторгнення, Миколаївщина, Запоріжчина. Чи втомляється? Так, дуже. Каже, що по завершенню поїздки ще добу "качає". Але інакше не можна - бо всі нині воюють, у кожного свій фронт. У Володимира Мельника - волонтерсько-водійський.
В Україні війна. До опору стали мільйони українців — волонтерять діти і дорослі. Тому перемога мусить бути - її наближають усі! Слава Україні!
