На зустріч ескорту «На щиті», котрим повертався додому загиблий Віталій Чугай, вийшло кілька сотень володимирчан – братів і сестер у Христі, приїхали родичі і друзі з різних сіл, почесною вартою стали учні військово-спортивного профілю Володимирецького ліцею «Колегіум», а квітам не було рахунку. Так зустрічають усіх загиблих земляків у Вараському районі. То яким-же він був, дев’ятнадцятирічний Віталій Чугай? Про нього розказала родина.
Авторський проєкт «Малі історії великої біди». Історія 24: мала мати п’ятеро синів. Опубліковано в газеті "Володимирецький вісник", випуск № 24 від 15.06.2023 року.
Чугай Віталій Анатолійович народився 11 грудня 2003 року, загинув – 25 травня 2023 року в боях за Україну. Народився в сім’ї батьків-християн, де виховувалося разом з ним п’ятеро хлопців. Закінчив Володимирецький колегіум, після нього пішов навчатися в Володимирецьке ВПУ-29. Не закінчивши навчання, коли розпочалася повномасштабна війна, пішов добровольцем захищати свою Батьківщину. Певний період відбував службу солдатом в місцевій теробороні, а потім його, разом з побратимами та друзями перевели у бойову частину А 7074 – 103-а ОбТрО. Там, захищаючи українську землю від навали звірів-росіян й загинув справжнім героєм, під Присягою на вірність українському народу.
Декілька днів знаходився під завалами, його не можна було дістати через великі обстріли та бойові дії. Але, згодом, за ним повернулися його друзі, побратими і тіло все-таки дістали з-під завалів.
– Віталік був справжнім патріотом своєї Батьківщини, дуже любив Бога, родину, сім’ю та своїх товаришів. Як сказано вище – молодий хлопець пішов добровольцем, незважаючи на вмовляння батьків і рідних не йти воювати, бо ще ж був зовсім юним. Але Віталік твердо стояв на своєму рішенні. Коли його тато Анатолій і мама Наталія йому сказали – сину, не йди туди, ти ще ж зовсім молодий, пожалій нас і себе, Віталій відповів, що мамо, як я можу не йти, коли я знаю і розумію, що це справжня війна – там гинуть люди і діти, там гинуть наші хлопці! Я себе не буду поважати, якщо залишуся вдома, – розказує двоюрідна сестра Валентина.
За словами родини, у Віталіка була кохана дівчина, але і це не завадило йому прийняти рішення і піти захищати Україну.
– Впродовж служби він бачив багато болі, страждань, смерті. Але він гордо ніс свою службу. Він впевнено разом із своїми побратимами воював і захищав рідну землю для того, щоб швидше наблизити перемогу. Але не судилося йому дожити до перемоги, його, на жаль, спіткала страшна з жахливими муками смерть. Йому було всього дев’ятнадцять! Його забрав до себе Господь, адже Віталік так його любив і завжди був з ним в серці і в душі. Ми віримо що він зараз в кращому світі. Навіки в наших серцях, наш красивий, чуйний, ніжний, з дуже люблячим серцем. Віталік – люблячий син та старший брат у сім’ї, де п’ятеро хлопців, – ділиться згадками двоюрідна сестра Ірина.
Мама Наталія з татом Анатолієм дуже пишались своїм сином-захисником. Трагічна звістка їх просто убила морально – не вірили, шукали звісточок і його голосу. А голосу і зв’язку вже не було. Нещодавно пані Наталія скинула скрін березневої переписки з сином, коментуючи: «Нехай спочиває душа його в Бозі, на небесах! Він – наш Син, Син України, Герой України! І ми всі будемо пам’ятати це – він любив Батьківщину! Це останнє, що він мені писав, коли я його відмовляла від того, щоб іти воювати».
То що відповів воїн ЗСУ Віталій Чугай мамі? 16.03.2023. 22.23:
«Не деморалізуйте мене і себе. Я пішов боротись з росіянами, які прийшли на нашу землю і вбивають наших людей. А те все мене не цікавить».
На кладовищі домовину з тілом загиблого покривав національний стяг. Син України їхав додому під стягом. На щиті. Військовий чин поховання передбачає вручення цього стягу рідним загиблого при виконанні військового обов’язку. Капелан Микола Юрах разом з побратимами склав стяг і, ставши на коліно, з пошаною і словами вдячності передав цей останній стяг захисника тату і мамі.
…Земля у могилу з домовиною ще однієї вбитої російським окупантом дитини падала гучно. Вже без сил, на краю могили, тримала землю і голосила молода мати Наталія.
Родина Чугаїв у скорботі
Менший братик її обіймав і теж плакав за своїм старшим взірцевим братом. А тато Анатолій стояв заціпенівший, стиснувши в руках той останній стяг свого сина. Чоловіче серце голосило аж до небес, просячи Бога прийняти чисту і благородну душу. Бо «…немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Іоана 15:13).
Впишіть ім'я загиблого Героя-земляка у Меморіал. Форма для заповнення ТУТ
