Помер житель села Дубівка - Воробей Ігор Васильович 1999 року народження. 22 серпня підтвердилась інформація, що старший солдат, колишній старший водій 6-ї десантно-штурмової роти, 2-го десантно-штурмового батальйону, який перебував у розпорядженні командира бригади військової частини А0281 21 серпня помер внаслідок ускладнення захворювання у Військово-медичному клінічному центрі.
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже дев’ять років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя для того, щоб ми з вами могли жити.
Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся знов нашої громади. 21 серпня обірвала життя 24-річного Ігоря Вороб’я, військовослужбовця, старшого солдата Збройних Сил України.
Воробей Ігор Васильович народився 7 червня 1999 року в селі Дубівка, Вараського району, Рівненської області. З дитинства був здібним та яскраво обдарованим хлопчиною, багато років був учасником аматорських колективів Дубівського сільського клубу. Станцював незліченну кількість танців та зіграв не одну роль у виставах. Кожен куточок місцевого клубу пам’ятає гучний сміх та витівки Ігоря.
Після здобуття повної середньої освіти в Каноницькому ліцеї хлопець продовжив навчатися та розвиватися. В 2019 році пішов служити на строкову службу. По завершенню строкової служби підписав контракт на службу у Збройні Сили України.
Ігор був старшим солдатом 95–ої окремої десантно-штурмової бригади, 2-го батальйону, 6-тої роти. Виконував усі бойові завдання у найгарячіших напрямках захисту нашої держави (зокрема Бахмут, Куп’янськ, Луганська область (Лиман), Запорізька область.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України він разом з 95–ю бригадою став на захист рідної країни. За цей час бійці бригади стали його другою сім’єю.
Ігор був єдиним сином у своїх батьків. Сином з великої літери, він безмежно любив свою маму та дуже пишався татом. Та й життя Ігор любив та вірив в кожну його мить! Також це вірний син своєї країни, він завжди говорив: «після закінчення контракту я його подовжу, військова справа це мій поклик і я це люблю»!
Не можна не згадати з яким теплом він говорив про свою кохану дівчину та як планував сімейне життя по завершенню війни. З впевненістю можна сказати, що кожен, хто знав Ігоря, скаже якою щирою, привітною, дружньою, відкритою та завжди широко усміхненою людиною він був! Саме таким ми збережемо його в нашій пам’яті!
«Я досі не можу повірити , що це сталося саме з ним. З Ігорем доля нас звела ще в садочку. Я й досі пам'ятаю, як ми, обліпившись листям акації, бігали, як індіанці. Згадуючи шкільні роки, їх завжди згадую з посмішкою. Там Ігор і компанія хлопців відзначилися найбільше. Певно з класу 5 до 7 урок зірвати або зробити якусь шкоду - це було найголовнішим завданням хлопців. Були різні ситуації, могли на уроці вчительці змію гумову підкласти. То портфелі зв’язати разом. Всяке бувало.
Ігор завжди був справедливий. Він якщо був впевнений, що у цій ситуації він правий на всі 100%, він до останнього це доводив. Завжди на позитиві, веселий, готовий до чергової авантюри. Батьків він дуже любив.
З ним завжди було цікаво. Він легко йшов на контакт, був компанійським і товариським. І дуже добрим. Йому не подобались люди високомірні, а навпаки любив простоту. Для його тато був прикладом. Ігор дуже любив дітей, і діти любили його. Коли у нас була зустріч випускників, 2 роки тому, він дуже хотів зібрати весь клас. Він настільки сильно хотів всіх побачити, що як тільки в нього випала можливість, він це зробив. І от знову він всіх збирає, але востаннє...
При зустрічі він завжди обіймав, і посміхався. Він завжди щось розповідав, посміхаючись. Я дуже рада, що у моєму житті мені випала така можливість - знати цю людину. Його батьки виховали гідного громадянина, і хорошу людину, друга. Він завжди буде у нашій пам’яті і наших серцях. Ми обов’язково з ним ще зустрінемося, але вже не тут.. Вічна пам’ять! Слава Україні! Героям слава!» – такими спогадами ділиться однокласниця Ігоря.
Присвячено пам’яті нашого Героя – Ігоря Вороб’я:
Куди не глянь, усюди твої очі,
Що дивляться на фото звідусіль.
І посмішка, яскравіша за зорі вночі,
Вона у кожного розтопить заметіль.
Ти кращим братом був, ще кращим сином,
Для друзів, променем в імлі.
І справжнім, вірним побратимом,
Герой своєї рідної землі.
Та Бог вже мав на тебе свої плани,
Йому мабуть, потрібніший ніж нам..
Лишив для нас молитви й вічні рани
Та тихий шепіт із твоїм імʼям…
І мати цю хустину не хотіла.
І батько, зустрічать не так хотів.
Рідня без тебе вже осиротіла,
А ти ж навіки в небо полетів.
Хай буде тобі добре в Бога,
Ми будемо Його за це молить,
Короткою була твоя в житті дорога,
І швидко пролетіла наче мить…
Гоменюк Ю.І. 21.08.2023
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.
Нехай душа загиблого Ігоря знайде вічний спокій…
Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
Авторка тексту: Анна Дуляницька
від редакції:
Ескорт #нащиті від ГО «Ветеранська спілка учасників АТО та захисників Вітчизни» Володимирець у супроводі капелана Nikolai Yurakh та військовослужбовців Перший відділ Вараського РТЦК та СП з тілом покійного Героя прибуде у Володимирець в пʼятницю, 25 серпня.
Про точний час повідомимо згодом.
