Україна в умовах повномасштабної війни переступила поріг 2024 року. Як і з яким багажем наші земляки зробили крок у новоріччя? Як журналістка і редакторка ТОВ «Володимирецький вісник» для ресурсів – газети «Вісник Полісся» та цифрових ресурсів «Володимирець.City» провела бліц-опитування в соцмережах. То з чим йдуть у 2024 рік учасники бліц-інтерв’ю? Авторський проєкт «Малі історії великої біди». Історія 35: бажання одне на всіх – перемога України над «рузькім мірам».
Рандомно у месенджери надіслала питання. Не всі згодились відповісти, але серед опитаних люди різного віку, географії, фаху і занять. Питання для бліц-інтервʼю з нагоди зміни року:
- Чим запамʼятався рік (власні маркери: події, люди).
- Який багаж залишите у старому, що заберете у новий рік?
- Якщо випаде нагода забажати і втілити 1 мрію – яка вона?
- Що очікуєте від 2024?
- Меседж світу.
Тетяна Печончик, уродженка Довговолі,
громадська активістка, політикиня, членкиня правління у Фундація DEJURE, учасниця у Комісії з журналістської етики, Голова правління у ZMINA, Центр прав людини, мешканка Києва.
Рік запамʼятався незламністю багатьох людей, які продовжували боротися проти ворога, волонтерили, надавали медичну допомогу, вчили дітей, попри повітряні тривоги, ремонтували пошкоджені росіянами мережі, випікали хліб, допомагали потерпілим від воєнних злочинів. Обриси нашої перемоги, яка здавалася близькою рік тому, віддалилися, а тому єдність українців і готовність продовжувати робити свою роботу, попри втому, зціпивши зуби, зараз дуже важлива.
Найважливішими маркерами року, що минув, стало відкриття перемовин про вступ України до ЄС, а також військові перемоги. Попри те, що лінія фронту за рік змінилася незначно, Україна змогла добитися суттєвих перемог на морі, знищивши 1/5 російського флоту і проламавши зерновий коридор силою, суттєво захищенішим стало наше небо, зросла потужність ППО і ПРО.
Головний багаж, який треба залишити в минулому, – це ілюзії. Росія досі лишається набагато потужнішою у військовому плані країною, її агресивну політику не зупиняють багатосоттисячні втрати живої сили, вона навчилася обходити санкції і налаштувала подвійний імпорт, Путін не помер і зміг оговтатися після смути, яку влаштував Пригожин. Але так само не час впадати у тотальну зневіру. РФ – колос на глиняних ногах і Україна його підточує. У новий рік треба взяти витривалість. Ми будемо і далі вигризати свою перемогу, потом і кровʼю. Іншого виходу нема, інакше ми зникнемо як нація і країна. Моя мрія – побачити Владіміра Путіна і інших російських воєнних злочинців за ґратами і ми для цього щодня документуємо їх злочини і передаємо слідчим і судам.
Цей рік буде складним, із перемогами і втратами на полі бою. Рік, коли влада муситиме приймати непопулярні рішення, яких вона намагалася уникати. Доведеться воювати тим, хто досі цього не робив. Будуть потроху зростати податки. Але так само це і час запускати важливі оборонні виробництва і, розуміючи стратегію війни на виснаження, більше переводити економіку на воєнні рейки. Також сподіваюся, до кінця 2024-го стануть яснішими обриси нашої перемоги. А на внутрішньому рівні це буде час для продовження реформ і наближення законодавства до практик ЄС, буде тривати судова реформа і боротьба з корупцією. Не маємо такої розкоші – відкидати реформи до кінця війни.
Меседж світу: продовження військової і фінансової підтримки України – це не витрати, а інвестиція у глобальну безпеку і стабільність.
Катерина Петрик,
заступниця директора з виховної роботи Довговільського ліцею, волонтерка.
2023 рік – це рік емоційних коливань. Хвилювання за рідних і близьких, що знаходяться на лінії вогню, одні – захищають нашу землю, інші – лікують та допомагають місцевим, незважаючи на постійні обстріли. Радість в моменти, коли бачиш дорогих людей, хоча б в мережі-онлайн. Нові знайомства з дуже приємними людьми, з якими робили корисні справи для перемоги.
Я працюю з чудовими колегами та гіпер-патріотично налаштованими дітьми, адже для будь-якого волонтерського збору нам потрібні лічені дні – все зібрано вмить (харчові набори, речі, макулатуру, малюнку, листи, кришечки, жовтки від «кіндерів»). В минулому році хочу лишити негатив. З собою в новий рік заберу отриманий досвід, висновки, які було зроблено та продовження співпраці з людьми, які наближають перемогу. Мрія в нас одна на всіх.
В 2024 році хотілося б, щоб українці усвідомили, що наше майбутнє в наших руках і не чекали, що «хтось щось зробить, а я перечекаю». Підтримка, співчуття та розуміння мають об’єднати нас для перемоги. Чекаю об’єднання нашої родини, де є військові на фронті, за великим родинним столом зі словами «Все буде добре! Ми перемогли! Ми знову разом!»
Віктор Мазаний, уродженець села Городець,
український письменник та журналіст, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, Заслужений журналіст України.
Пам’ятними і емоційними були відвідини країн Центральної та Південної Європи, вихід книги «Віктор Мазаний. Біобібліографічний покажчик». Зі старого в новий рік переступили моя незакінчена художньо-публіцистична книга та навчальний підручник.
Перемога України – мрія. У 2024 році очікую запрошення України в НАТО на саміті у Вашингтоні. Меседж світу: Світ навколо тоді буде змістовніший, коли кожен із нас ставатиме кращим.
Павло Дубінець, житель Морочного,
священник УПЦ, член Національної спілки журналістів України.
Рік, що минув, найбільше запам’ятався людськими тривогами, страхом, переживаннями. Хоч на другому році війни суспільство потроху входить в русло звичного життя, але кожна новина з війни відображається у людях. І це помітно. Особливо, коли повертаються наші воїни до дому «на щиті». Біль і втрати, спричинені війною, змушують хвилюватись, скорбіти. На це дивитись непросто.
З подій приємних? То я відзначив би вихід книжки моєї колеги краєзнавиці Валентини Тумаш «Загублена у віках історія Заріччя». Це фундаментальна праці, вінець багаторічного захоплення і опрацювання краєзнавчих, історичних матеріалів зробленої людиною з глибокого Полісся. В книзі Валентини Тумаш чи не вперше зібрано і доступно викладено події минулого життя Зарічненського краю. Цю книгу можна номінувати на усі книговидавничі конкурси. Дизайн видання і виклад просто феєричні. Велика подяка авторці, спонсору і видавництву за пророблену справу. Приємно, що за кілька місяців книжка тричі перевидавалась. І це в теперішній час війни! Зараз її читають не тільки в Україні але і десятках країн світу. Скрізь, де живуть земляки із Зарічненщини.
В новий рік найперше що заберу – то це віру у перемогу України. А ще життєвий оптимізм. А ось що хочу залишити в році минулому – то це лінощі і душевні переживання, біль.
Мрії і сподівання є у кожної людини. Я не виняток. Ось тільки втілити їх не завжди є нагода, можливості або не доходять руки. Якщо в мене з’явиться така можливість в новому році, то хочу дописати початий ще десять років тому роман і видати окремою книгою. Тема і сюжет у ньому взяті із реальних подій минулого нашого краю і актуальні для сьогодення. Утім, не буду розкривати таємниці, сподіваюсь в цьому році зберусь силами і завершу свою літературну роботу, адже багато з моїх знайомих і друзів, які читали уривки написаного, прохають дописати роман. Щоб це відбулось, потрібно своє життя зробити розміреним, свою повсякденність впорядкувати, що, на жаль, мені не завжди вдається. Із мрією завершити роман я переходжу з року в рік вже ціле десятиліття, від чого соромно стає, тому й на цей рік мрію і планую зібратись та закінчити почату роботу. А ще хочу, щоб було все благополучно в родині, сім’ї і всій країні.
Найбільше, як і усі громадяни країни, очікую завершення війни і перемоги, а услід за цим – повернення додому наших воїнів живими і здоровими. Сподіваюсь, що рік буде благоприятним в усіх життєвих аспектах. Що знову земля порадує нас гарними і щедрими врожаями, що люди стануть більш загартованішими у допомозі збройним силам, що зникне підлість і обман. Влада почне працювати для народу. Що на обличчях людей з’явиться більше оптимізму, посмішок, і взагалі ми будемо більш людяні по відношенню один до одного. На жаль, цієї чесноти помітно все менше і менше поміж людей. Як бачимо, егоїзм, відсторонення, замкнутість, заздрість і зневага з кожним роком більшають у суспільстві. Очікую, що будуть переміни в кращу сторону. Невже нас біда, спричинена війною, нічому не навчила? Схаменімось люди! Люди, давайте жити по Божим заповідям. Давайте любити один одного! І усіх Вас з Новим роком!
Альона Ус (Губеня), уродженка Великих Цепцевич,
педагогиня, нині мешканка США.
З Різдвяними святами! З Новим роком! Хай Господь почує і виконає бажання Вашого серця. Ви навіть не уявляєте, як приємно й несподівано було отримати повідомлення від Вас. Бо тут на чужині кожна людина, яка обізветься з України, наче родич. Дякую, що не забуваєте! Здається, прості формальні питання прислали, але я через них занурилась у глибокі філософські роздуми. Спочатку плакала. Не знаю з чого почати: люди, події, висновки, бажання… Що з цього всього має сенс, коли не вдома?
Я живу у США, у штаті Вашингтон, але столиця Вашингтон на другому кінці країни, в окрузі Колумбія. Тут близько до кордону з Канадою, приблизно дві-три години машиною. Майже щоночі сниться мені Україна, рідне село, люди. От, наприклад, сьогодні наснилася клумба, що квіти біля хати висаджую. А минулої ночі снилась Великоцепцевицька школа, де я раніше працювала. Отак і літаю, як лелека, щоночі тілом тут, а душею там. Я живу українськими подіями. От тільки треба думати, де заробити, щоб місяць прожити в чужій країні. Щоб було чим задонатити в Україну. А більше нічого не помічаю.
Люди? Їх навколо багато: свої, чужі, різні. Я щосуботи працюю вчителькою української мови в початковій українській школі при церкві. В мене першокласники, діти емігрантів, що вже народилися в США. Я перед канікулами запитала у них: «Про що ви мрієте?». «Побачити Україну!», – відповіли одноголосно. Напевно любов до України передається генетично. Багаж надій, сподівань і грандіозних планів залишу у минулому році. Буду тихенько пливти за течією з молитвою на вустах. Оскільки я педагогиня, я хотіла, щоб для всіх українських емігрантів проводився урок українознавства, що кожен і кожна правдиво знали, якого роду і племені, щоб не відчували нижче вартісність в порівнянні з іншими лише через те, що хтось вкрав їхню історичну памʼять.
Особливо це стосується тих, хто поїхали з України в девʼяності. Очікую перемоги світла над темрявою. Перемоги вічних Цінностей добра і людяності над самолюбством і гординею. Хай Господь допоможе усім нам. Справжні українці – це сміливі, щирі, добрі, розумні, працьовиті, винахідливі, гарні з почуттям гумору і власної гідності, волелюбні, незламні. Єднаймося, бо в цьому наша сила!
Галина Симха, уродженка Канонич,
співзасновниця ГО «Сонячне ремесло», громадська діячка, засновниця ініціативи «Канів. Шлях до Себе».
2023-ій зміцнив Дух, Віру, підсилив тими, хто поруч і дав ще більше надзусиль, щоб доробити недороблене, досказати недосказане тим, «хто по Серцю», не допустити вигорання і підсилити інших Вірою і Любов’ю, хто в розпуці. Дали старт проєкту, до якого свідомо йшла 20 років, а несвідомо – від народження, бо «в серці маю те, що не вмирає». Проєкт «Канів. Шлях до Себе» – на Покрову, палючого 2023 року, у Каневі підняли свої серця аж до Неба, на Святих Канівських Кручах і пообіцяли «боротися і побороти». Тому в 2024-й переносимо першу цеглинку для омріяного «Храму Серця» біля підніжжя Тарасової гори, сповідуючи і втілюючи нашу українськість, націєтворення і віру у вільну державу Україну, рідну і непереможну.
2024 рік має бути Переможним для нас у всіх сенсах і вимірах, які би виклики і загрози не готували б нам кляті вороги. А Світові месседж – «Сонця вистачить для всіх»! Лиш будьмо правдивими і жертовними Воїнами Світла. Всесвіт надіслав нам у спадок Велике Бурштинове Серце – єдине в світі, що навіть рашистам в пекельній Бучі не під силу було знищити. Зберегла і несу до Канева, до нашої культурної Мекки, до осердя світового українства. Далі буде.
Надія Тєтєнєва, Володимирець,
вчителька КЗ «Володимирецька мистецька школа»
Цей рік запамʼятався найбільше поїздками до нових країн. Болгарія і Польща: в Болгарії люди вирізняються колоритом та легким ставленням до життя, а в Польщі ще не зовсім відчула якусь між нами різницю, лише мова. У старому році не знаю що лишити, тому що ні про що не шкодую, хіба що тривожний стан. У новий рік забираю з собою всіх людей, які мене оточують. Бо дуже тішусь, що навколо мене лише прекрасні люди, завдяки яким я зростаю, як особистість.
Від 2024 очікую перемоги України! Світ і всіх людей у ньому закликаю – прагнути завжди здійснювати власні бажання!
Микола Корнійчук, Володимирець,
держслужбовець Вараської РВА.
Рік, що минає був досить непростий для мене і для всієї української спільноти, але Україна бореться і впевнений, що Перемога буде за нами! Рік був наповнений багатьма подіями, але найбільше мене вражає підтримка нашими людьми захисників, людей які стоять і жертвують своїм життям заради життя інших українців! Хочу залишити в 2023 році звуки сирен, плач дітей, матерів за синами, які повертаються додому на «щиті».
Хочу, щоб кожна людина відчувала безпеку. Хотілося б зустрітися зі своїми друзями під мирним небом над Україною. Минув 2023 рік, який знову перевірив на міцність і стійкість, а також підтвердив, що людяність, підтримка та, все що притаманно з народження людині, – одвічні цінності та найцінніше, що є в цьому світі. Хочу подякувати всім, з ким звели життєві дороги протягом 2023 року, люди які підтримували і надихали підставляли своє плече щирі слова вдячності Вам.
Сподіваюся, що прийдешній 2024 рік нам принесе довгоочікуваний та вистраданий мир, поверне до своїх домівок захисників, що Україна розпочне шлях відновлення та процвітання, всім особистого щастя та радості. Очікую, що 2024 рік буде роком Миру та Перемоги добра над злом, Перемоги України і її відновлення та процвітання! Кожному у цьому світі бажаю – особистого людського щастя!
Яна Копищик, уродженка Малого Жолудська,24 роки,
сестра військовослужбовця, ветерана Сергія Копищика, на даний час живе в Києві.
Вже два роки поспіль запам’ятовуються наші відважні і сильні люди, особливо військові. А також люди – сильні духом, які втратили кінцівки і, незважаючи на все, стараються жити звичайним життям, наші українські залізні кіборги! Один із прикладів, ким я захоплююсь і буду захоплюватися завжди, це мій брат Копищик Сергій і його жінка Світлана, яка завжди його підтримує і вірить в нього. В 2022 році він втратив на передовій дві ноги і, як би це сумно не звучало, він весь цей час знаходить сили і мотивацію, щоб стати на протези і почати ходити. Він ніколи не втрачав свого такого певного ентузіазму, він дуже сильна людина духом!
Сергій і Світлана – це ж приклад певної віри і тепла, що все буде добре! Головне – разом. І найголовніше – це підтримка. Я кожному бажаю мати таку підтримку! В такі тяжкі хвилини люди знаходять час на посмішку.
Хочу залишити весь сум і біль, який приніс 23-й рік, а в новий рік хочу забрати всіх людей, які були поряд і підтримували, тому що підтримка – це дуже важливо. Я думаю, що в кожного українця зараз одна єдина і велика мрія – щоб закінчилась війна і настав мир і ще, щоб назавжди зникли росія. Тяжко щось очікувати, коли в період війни кожен день може бути непередбачуваним. Звичайно хочеться закінчення війни. Люди, будьте добрішими, бо цьому світу не вистачає добра!
Володимир Ординат, військовослужбовець,
солдат 104-ї ОбТРО, 61-й батальйон, варашанин.
Що особливого? З доброго – Бог уберіг і вивів з пекла Бахмутського. Хай і з московським залізом у тілі і контузіями, але живим. Це супер. Мінус – загалом прикро, що не вдалося нашій армії вийти до Азовського моря, і та московська зараза ще на нашій землі, але то справа часу. Є якась утома від цього всього, але прошу у Господа Бога, щоб дав нам усім той непоборний козацький дух, і щоб ми зуміли вирватися з трьохсотлітнього московського рабства. Я й хочу забрати цей сильний дух у цей рік – він треба, як повітря. Хай залишаться у старому, клятому 2023 році всі невдачі і негаразди – не відстояли деякі позиції, хай це збудеться у 2024 році. Хай буде нам усім удача у 2024 році, а всі біди, нещастя і прокляття – хай будуть росіянам, нашим ворогам. Їм українці вже стільки тих проклять послали, що їх недонація вже навіки проклята в усіх поколіннях.
Єдина мрія – розпад московії. Хочу, щоб всі були живі, здорові. От дзвоню до брата на Запорізький напрямок і єдине, що чую: «живий-здоровий». Повірте, це найкращі слова для тих, у кого є на фронті рідні! Від цього року очікую – світ має проснутись і зрозуміти. Що це дикунська країна, і зрозуміти світ має одне – треба розібрати по камінчику цю країну, бо вони не покаються. Схожий приклад Німеччина – розділилась на дві країни, покаялась, виплатила світу репарації і живе тихенько. Чекаю, що прозріє світ. Землякам – за нас воювати ніхто не буде. Нам самим треба вириватись з московських лап.
Віра Корнійчук, Володимирець,
підприємиця, пенсіонерка, волонтерка
Ситуація в країні після 24.02.2024 року спонукала ще більше до волонтерської діяльності: з жовтня 2023 року вже пошила для наших поранених захисників у госпіталях 140 трусів на зав’язках. Хоч таким чином можна усвідомлювати, що допомагаю. Намагаюсь волонтерити так, як можу: здаю макулатуру, продукти харчування, інша продукція, консерви для виготовлення окопних свічок. Співпраця з компанією «Фармасі» познайомила з багатьма новими людьми, збільшується кількість партнерів, які хочуть заробляти гроші навіть під час війни. Це дає можливість ще більше донатити на потреби ЗСУ.
Залишу у старому році всі негативні емоції, розчарування в деяких людях. Заберу в новий 2023 рік тільки позитив, партнерів-однодумців та віру в перемогу. Мрія завжди є. Хочу побувати в Туреччині та Греції. Про її здійснення розкажу в кінці року. Очікування в усіх одне: ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ над руzькими нЕлюдами! Бажаю МИРУ всім людям на ЗЕМЛІ, міцного здоров’я та ВІРИ в краще майбутнє!
Семен Полюхович, Зарічне, журналіст
редактор газети «Полісся».
Рік запам’ятався незламністю українського народу, його силою і згуртованістю попри усі намагання зацікавлених осіб посіяти чвари поміж нами. Подія – перехід ПЦУ на новий календар. Людина року – можливо банально, але Залужний. Нічого залишати не буду у 2023, все заберу з собою у 2024. Багаж здобутий у попередньому році був як позитивний, так і негативний, але це досвід, який стане в нагоді у 2024 році. Багато українських родин не знають про долю своїх рідних, які зникли безвісти.
Мрія – щоб ці родини дізналися, що сталося насправді з їхніми близькими. У 2024 – очікую побачити реальну боротьбу з корупцією. Прийде весна – потрібно саджати! Меседж світу простий: відкрийте очі, москалі – варвари, їхні гроші – криваві гроші, їхні досягнення – фейки.
Наталія Брикса, Володимирець,
підприємиця
Чим запамʼятався рік? Події, котрі викликають піднесеність: відкриття оновленого шоуруму «Vse_V_Тobi» на новій локації Володимирця, день, коли моя менша донька пішла до першого класу, зняття брекетів і тисячі дрібних приємностей, котрі загально роблять не лише цей рік , а все моє життя особливим. Який багаж залишу в старому, що заберу в новий? Залишаю у минулому: втому та життя в телефоні.
Забираю в новий: добрі спогади та віру. Якщо випаде нагода втілити одну мрію: хочу обійняти маму, якої вже на цьому світі нема. Що очікую від 2024-го? Хочу, щоб він мені дав можливість жити без очікувань! Меседж світу: не поспішаймо жити!
Ірина Хомич, перукарка-стилістка, Володимирець
Від авторки:
вдячна за щирі відповіді і потужні меседжі світу. Адже психологи кажуть, що перший крок до реалізації задуманого – формулювання і фіксація. Давайте всім великим гуртом забажаємо: «Україно і незламна націє, перемоги!». І «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці! Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!».
Фото учасників – з соцмереж.
