Сергій Євгенович Скібчик – професійний журналіст, директор ТОВ «Володимирецький вісник», який 24 лютого 2022 року повідомив колектив, що йде у ЗСУ і вже 25 лютого був зарахований до лав Збройних Сил України. Сьогодні він – прес-офіцер 65 ОМБр. У переддень Дня добровольця ми задали питання нашому бойовому редактору. Авторський проєкт "Малі історії великої біди". Історія 37: перо - на автомат.
Перо і фотоапарат в регіональній редакції - на автомат у ЗСУ
Перші місяці повномасштабного вторгнення Сергій Скібчик перебував у числі бійців роти охорони Першого відділу Вараського РТЦК та СП, згодом був переведений у бойову частину водієм-стрільцем.
Старенький ЗІЛ став бойовим другом для журналіста-бійця. Їх маршрути тил-передова – то окрема епопея.
Чим живе сьогодні в умовах перебування у гарячих точках, біля Роботино, Запорізької області, журналіст-доброволець – далі у матеріалі.
Бліц-інтерв’ю з головним редактором-воїном і лаконічні відповіді у проміжках «затишку» його воєнкорівської роботи.
З солдатів - в офіцери і в бойову бригаду у "гарячу точку"
Маючи вищу фахову освіту, Сергій подався до Київського військового інституту на курси офіцерів. Сьогодні він – молодший лейтенант.
Кермо ЗІЛа змінив на кермо старенької автівки, яку купив за власні кошти аби пересуватись між позиціями. Так, зарплата військового йде здебільшого на забезпечення власних чи колективних військових потреб. Про це знають усі, хто так чи інакше дотичний до ЗСУ. Передові позиції Запорізької області і власне Роботино, яке нині на слуху усього світу – сьогодні «домівка» Сергія Скібчика.
Що рухало Вашим рішенням – піти до військомату, адже журналісти у час війни теж військо?
– У час, коли велика війна приходить у твою країну, вважаю, має діяти принцип громадянського обов’язку кожного жителя країни. Це неправильно, коли є касти недоторканих професій і еліта державних чиновників, яка воювати не хоче – хоча присягу на вірність народу України вони давали нарівні із солдатами. То що, державу повинні захищати лише найбідніші її громадяни, які не мають броні чи зарплати від 35 тисяч гривень?
Саме тому я й пішов у перший же день війни у військовий комісаріат – бо дійсно настав той час, коли прийшла пора змінити теплий кабінет на окопи і бліндажі, а перо – на автомат. До речі, журналістські батальйони так досі і не сформували для захисту від гібридних атак та ІПСО противника. Так що доводиться нам бути універсальними бійцями – і воєнкорами, і провідниками по фронтових дорогах, і бійцями груп прикриття чи водіями.
У кадрах репортажу "Факти тижня" - Сергій Скібчик:
У перші місяці війни воїну-журналісту довелося практично все військове майно, форму і спорядження купувати власним коштом
Багато "диванних експертів" переконливо зауважують, що військові у ЗСУ "добре заробляють". Тож про зарплату і витрати питаю у мобілізованого добровольця-редактора.
З якими складнощами і матеріальному і моральному плані стикнулись у війську? Чи було/є розуміння і підтримка родини, колег, друзів?
– Труднощі? Усе було. Бо ж із суто цивільного «піджака» довелося перекваліфіковуватися у військові спеціальності. У перші місяці війни нам довелося практично все військове майно, форму і спорядження купувати власним коштом. У бригаді більшість амуніції видали, але все одно довелося купувати буквально все для забезпечення військового побуту – від палаток і бензопилок до ручок, канцелярії і комп’ютерів та принтерів.
Щодо розуміння, то ми всі спершу сподівалися, що війна – це ненадовго, за кілька місяців усе скінчиться. Тому спершу було і розуміння, і підтримка. А потім – комусь здавалося, що у військо ти втік від сімейних труднощів, щоб поправити матеріальне становище або заради пригод.
Це війна, і я вже майже два роки як перебуваю у зоні бойових дій. І готовий хоч зараз помінятися будь з ким, аби повернутися до цивільного мирного життя. Воїнами не народжуються , ними стають – але з війни солдати не повертаються ніколи.
Війна випалює в тобі людяність і загострює всі соціальні фобії захисника, який не має уявлення, коли повернеться додому і чи потрібен буде своїй сім’ї, своїй державі і чи зможе соціалізуватися у пост-воєнному суспільстві.
Війна ще не скоро завершиться і її вистачить на долю усіх - вважає воєнкор з Полісся
Трохи згадали про "ухилянтів" і "нєраждьонних для війни" - чи правильно це? Коли у селах і містах навколо сотні гарних здорових чоловіків, а військових у ЗСУ ніким міняти.
Чи радикально життя військового відрізняється від цивільного і чим?
– Радикально. Чим? Насамперед – це готовність самопожертви. Але, кожен має сам це спробувати і перевірити на собі. Повірте: війна ще не скоро завершиться і її вистачить на долю усіх. Ніхто не сховається, бо в цей час ти або зі своєю державою разом страждаєш і перемагаєш, або не маєш морального права називатися потім її достойним громадянином і вимагати якихось преференцій, які матимуть переможці.
Розказує Сергій Скібчик і про земляків-помічників, про активних і вмотивованих поліщуків у тилу, на рідній поліській землі: "...волонтери знову підставляють плече, забираючи на ремонт те, що добивається на фронті фактично до купи металобрухту. Як от два хлопці з Рівненщини – Андрій Тетерук та Ігор Шевчук, які вже не вперше підшуковують авто для одного з батальйонів 65 бригади і ремонтують їх.
Хлопці служать у 2-му державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України у Рівненській області і за сприяння колег-рятувальників та небайдужих громадян уже привезли в 65 бригаду два автомобілі, а ще два – відремонтували. У Хюндаї (яким і автору цих рядків неодноразово доводилося виїжджати на позиції) провели діагностику паливної системи, заміну сальників клапанів та усунули проблеми з перевитратою пального і масложеру. А на "швидку" довелося витратити удвічі більше часу і коштів із благодійних зборів, щоб повернути їй ходові якості.
Два хлопці з Рівненщини в гостях у 65-ї ОМБр – Андрій Тетерук та Ігор Шевчук, які вже не вперше підшуковують авто для одного з батальйонів 65 бригади і ремонтують їх
Так, під час капремонту замінили зчеплення, приводні вали, відремонтували турбіну і гальмівну систему, замінили усі прокладки, рідини, фільтри, прибрали маслотечі та замінили акумулятор. Мова йде про сотню тисяч гривень, тож хлопці на відео щиро подякували і колегам-надзвичайникам, і жителям села Тутовичі Сарненського району, і жителям міста Вараша та села Заболоття, Вараської громади за посильну участь у зборах на ремонт авто..."
Про жінок у війську і в тилу
Чи є поряд з чоловіками у вашій частині жінки? Військові професії і навантаження для жінок у ЗСУ - роль жінок у війську? - питаю у шефа-редактора.
– Жінки є, але ми їх стараємося берегти. Але є найвідважніші жінки – наші медикині, які інколи на нулі чи в медеваках роблять більш героїчну роботу, аніж чоловіки на позиціях чи на своїх постах.
Проте, з величезною повагою і подякою згадує панянок з Володимирця, з рідного Заболоття, з усіх регіонів України, які збирають допомогу для їх бригади.
У кожного своя мотивація, віра і надія - воїни тримають стрій
Звичайно, як же без питань про мотивацію і віру військових. Про те й розпитую.
У що, у кого вірить воїн і чим надихається?
– У кожного своя мотивація, віра і надія. Я вірю в Бога. В долю і в любов своїх рідних та близьких. А надихатися тут можна лише перемогою та впертістю і злістю на ворогів. Бо хто як не ми їх зупинить?
Які випадки стали значущими у Вас за час служби?
– Таких випадків було чимало – але про все можна буде оповідати вже після війни. Звісно, це зустрічі з тими людьми, в яких ти черпаєш професійні навички, якийсь бойовий досвід, оптимізм. От таких людей – справжніх, істинних, на дорогах війни я зустрів багато, колись про них і розкажу.
Ну і віра у вищі сили, які тебе оберігають, прикривають і ведуть безпечною стежкою – без неї ніяк. Ми ходимо там, де на кожному кроці розминаються або ж, на жаль, зустрічаються зі смертю, де трупи і кров бачиш на кожному бойовому виході, де бруд… І, воістину, справжні людські героїчні вчинки!
А ще для мене багато значить любов моїх рідних і близьких, які моляться за мене, і моєї маленької донечки Майї, яка вірно чекає тата з війни.
Якби вернути день 24.02.2022 – передумали б?
– Ні. Це мій усвідомлений вибір.
Якщо військових не міняти, то фронт дуже швидко докотиться до Європи і змете її з карти світу
"Хочеш перемоги - купи собі то, воно недороге" - такі меми саркастично ходять поміж військових. А насправді, за словами Сергія Скібчика, армія - то і люди в тилу. То допомога коштами і необхідним обладнанням.
"Дистанційні підривачі встановлюють на міни на шляхах можливого наступу неподалік своїх позицій, вони замінюють сотні метрів електродроту, і спостерігачеві залишається просто натиснути кнопку підриву з пульта, коли вороги будуть над міною. А вдалося придбати таке багатство для саперів завдяки Наталія Мазур і Волонтерському центру Володимирця. Це саме вони назбирали 14 тисяч гривень під час волонтерських акцій на новорічно-різдвяні свята і одразу їх проплатили за 3 комплекти ініціаторів дистанційного підриву. Бійці 65 бригади висловлюють усім волонтерам Володимиреччини щиру вдячність за такі необхідні сьогодні компоненти для оборони переднього краю на Запоріжжі. Разом ми -- сила, якої ворогу ніколи не здолати!"
Меседж землякам і землячкам
– Готуйтеся до війни – і вона не захопить вас зненацька. Але воювати доведеться всім – на волонтерських, трудових чи на воєнних фронтах.
Бійці на передовій не вічні, і якщо нас не міняти, то фронт дуже швидко докотиться до Європи і змете її з карти світу – бо європейці воювати не хочуть і не будуть. Світ великий, та нікуди буде тікати – бо глобальна війна лише починається, і рашизм тільки одне з її імен.
Сховатися не вдасться нікому. Не цього разу.
Журналісти важливі - доказ тому робота воєнкорів на фронті
На питання «чи важливі журналісти на війні?» з того боку «вацапу» мій співрозмовник усміхнувся та відповів: «аякже, Ви ж і самі бачите та живете у цьому бою за свідомість українців і світу у сприйнятті війни в Україні та за очевидність і фіксацію фактів злочинів російського окупанта».
"Журналістське братерство: по справжньому бойове братерство, коли спину прикривати один одному - це святе", - зазначає Сергій Євгенович після візиту відомих українських журналістів на передову..
Сергію Скібчику 44 роки. Два з них присвячені боротьбі проти росіян на фронті російсько-української війни. Він – член Національної спілки журналістів України, воєнкор і бойова одиниця ЗСУ. Завдяки його репортажам сьогодні Україна і світ знає про героїзм 65-ї ОМБР, де багато наших земляків також.
Оголошує збори на дрони та антидронові рушниці та закуповує їх для своєї бригади. А ще – ходить у штурми разом з побратимами та є проводирем українським і зарубіжним журналістам стежками боїв.
Побажання Сергію Скібчику бойове – «4.5.0» (що на військовому жаргоні означає – "тиші і спокою») та перемоги.
Фото з архіву Сергія Скібчика.
