Володимирчанка пече паски «як мати вчила» – рецепт, перевірений двома поколіннями матерів

Дарка Кравчук редакторка цифрових мереж

12 травня 2024 21:39

Цьогоріч Світлий тиждень Воскресіння Христового співпав з Днем Матері – це свято в Україні відзначають у другу неділю травня. Я розкажу про жительку Володимирця Софію Володимирівну Бедик, яка досі пече паски за маминим рецептом.

Софії Володимирівні у липні буде, як дасть Бог, вже сімдесят шість років. Разом з нині вже покійним чоловіком Михайлом виховали трьох дітей – двох синів і доньку. Вже має внуків і правнуків, пишається синами і молиться щодня.

Нелегким було її життя – молодість пройшла у поїздках на заробітки. Тоді всі так мусили виживати – чи зерна заробити, чи ще якоїсь продукції, грошей тоді мало платили. Їздила і до Росії у пошуках заробітку – польові роботи, збір врожаїв, просапка буряків. Їх покоління знає ціну кожної гривні. Аж у Тамбові з чоловіком були! От звідти і привезла пані Софія форми для випічки хліба, що в них досі і паски пече.

Паску все життя пече за маминим рецептом

Софія Володимирівна вже давно на пенсії. Того мізеру грошей, на який доводиться жити більшості пенсіонерів на Поліссі (якщо ти не в «чорнобисьській зоні») ледве вистачає на ліки та прожиття – вгроблене роботою і горем здоров’я все важче відновлювати.

Раніше спритна і життєрадісна Софія Бедик встигала давати раду весіллям і всяким застіллям у всій окрузі – часто її брали старшою господинею. Володимирець, Каноничі, Дубівка, Новаки – досі люди пам’ятають вправні руки і правильну команду для хазяйок.

Смачні м’ясні рулети та пироги і короваї з її рук вдавались «на п’ять». І барвінок росте біля хвіртки для того аби під руками були прикраси на короваї та вінки. І у володимирецькому Свято-Успенському двопрестольному храмі вона прихожанка, перша помічниця та господиня вже багато років.

А вдома великодні паски пече за давнім, ще маминим рецептом – «як мати вчила». У суботу перед Великоднем жінка зранечку приступає до трудів:

– Колись наша мати встає і молиться – щоб Боженька благословив, щоб вдалася паска, щоб вдався рік, щоб все було добре. Починати всяку роботу треба з молитви. Прочитаю «Отче наш» і стаю до опари. Роблю так, як наша мати робила.

Посипку на паску жінка робить власноруч – переминає руками муку, м’яке масло і трохи цукру. Цією крихтою згодом, коли паска підійде, змажеться верх яйцем, тоді вона посипле крихтою, прикрасить великодні хлібини і поставить у піч.

– Колись паску тільки яєчком змазували і все. Не було ніяких глазурей і всякого модного, як тепер, – каже пані Софія. – Ото мабуть придумали ті хазяйки, що верх спалять, а тоді добре під глазур ховати верх паски.

Форми вже стоять на столі, обмащені жиром – смалець Софія Володимирівна не розтоплює, прото руками мастить внутрішні стінки і дно форм. Вона зберегла ще колишні форми – такі з хвилястими бортиками. Саме їх вона з Тамбова привезла і досі береже. Є у неї і круглі, традиційні.

Перевірений десятками років і двома поколіннями господинь рецепт паски

Жінка з великої кімнати від грубки виносить «мидницю» – емальовану миску, обов’язковий атрибут кожної господині. В мисці – опара або розчин.

– Тут літра спареного і охолодженого теплого молока, двісті грам масла чи маргарину – хто що додає, сімсот грамів цукру, двісті п’ятдесят грам дріжджів, сто п’ятдесят грамів олії, десять штук яїчок, – розказує рецепт опари Софія Бедик.

Зазначає, що дріжджі треба живі, ті, що в пачках і щоб свіжі були. все те треба з’єднати і без муки. Поставити у тепле місце і накрити – щоб сходило. Каже господиня, що дуже важливо, щоб розчин не перекис – як тільки він зашумить, треба брати і вже місити тісто, бо буде чути прикислим.

Рецепт паски, перевірений двома поколіннями матерів.

До розчину господиня спочатку кидає пропарені і просушені родзинки – у Софії вони вже наготові на рушничку.

– Коли саджаю пасочку до печі, то треба спочатку вербу свячену кинути. Є свіжа свячена – добре, а нема, то й тогорічна піде. Верба свячена – щоб було в роду благословіння і кругом щоб Бог благословив нас. Щіпку солі кинути треба. а потім вже досипати муку і місити – дуже важливо, щоб ні розчин, ні заміс тіста не перетримати. Мука просіяна напередодні, нагріта в хаті стояла, – Софія Володимирівна розказує і однією рукою розмішує опару, а другою сипле муку у майбутнє тісто.

Дивується жінка, що нинішні господині все перевели на комбайни – тістоміси, блендери на тісто беруть. Але то не її, бо вона вважає, що у всяке тісто треба й душу вкладати і серце. Ванілін господиня не додає – бо «хтось любить, а хтось не любить».

– Вимісити пасочку, то треба тоже мати силу. Тісто буде добре тоді, коли вже від руки відстає. Колись невістка питає у свекрухи: а скільки місити? А та каже: поки дощ не піде. Молодиця дивиться у вікно – соненько світить, де ж той дощ візьметься? А то ж свекруха мала на увазі, що поки піт не поллється з лоба! Оно ж щоб не забити тісто – щоб густе не було, – вимішуючи тісто, розказує Софія.

Родина Софії Бедик служить Богу, людям і Україні

За десятки років хазяювання по весіллях і родинах, доводилось і пішки в Дубівку добиратись, і додому пішки йти, якщо ніхто не підвезе. А сьогодні вже й ноги хворі, і серце, то лише з усміхом згадує ті молоді часи свого життя.

Чи то спадково, а чи випадково, але такою ж майстерною пекаркою сьогодні є онука баби Софії – Тетяна Войтович (на фото - праворуч) у Довговолі. Торти вишукані, хліб до всяких урочистостей готує. І люди хвалять господиню. На фото: родина Софії Бедик

Вже за годину тісто виросло – жінка затопила піч і виробила хлібини. У форми вона радить класти тіста третю частину від об’єму форми, бо виросте. Тісто ще підростає у формах – і у піч. А через годину з печі жіночі руки вийняли шість розкішних хлібин-пасочок, посипаних крихтою масляною і великодніми крупинками. По хаті розійшовся смачний запах здобного тіста.

– Як ставлю в піч паску, то вже нема чого швендяти надвір, бухати дверима і стукати чимось у хаті – паска може впасти. Тісто ще у печі підходить, треба, щоб однаково було рівне, а впаде, то вже буде негоже. Ще треба перевірити піч на температуру. Кидаєш щіпку муки – якщо загорілась, то ще гаряча, почекати, якщо лише трохи задиміла та мука, то можна ставити форми, – вчить мене Софія Бедик.

У Софії Володимирівни на чільному місці у хаті ікони та фотографії родини – покійного сина Петра, що віддав себе службі у правоохороних органах, сина Михайла, що нині служить у ЗСУ на Харківському напрямку, доньки Олі, покійного чоловіка Михайла, родинні фото.

Є тут і її нагороди: у 2016 році від керуючого Поліською єпархією УПЦ митрополита Анатолія отримала Благословенну Грамоту «за усердные труды во славу Церкви», а у 2020 році – Грамоту і орден «Гордість православ’я».

– Дай, Боже, щоб за рік дождали миру, щоб сини вижили і вернулись, щоб люди не плакали й не гинули, – не стримує сліз, ставить гарячі пасочки з печі на стіл і гладить їх, як дітей, Софія Володимирівна Бедик: мати, бабуся і прабабуся.

Дарує мені свою паску, проводить мене до хвіртки, прощаємось. Вона служить Богу. А її діти – людям і Україні. Рецептом від Софії Бедик ділюсь з усіма – перед Провідною неділею ще є традиція пекти паски. Ви спробуйте столітній рецепт від двох поколінь поліських матерів.

Про Софію Бедик у газеті "Вісник Полісся":

------