У селі Новорічиця Зарічненської громади є старовинний православний храм, віднесений до пам'яток історії. Храм, у якому було зафіксовано 37 чудес, згідно із записами у храмовому Євангелії. Його історія та історія засновників зацікавити поціновувачів автентики, релігієзнавців, істориків та шанувальників старовини. Про будні і дива Новорічицького храму УПЦ Покрови Пресвятої Богородиці 18 століття авторського проекту «Малі історії великої біди». Історія 45: "чотири століття молитов і віри".
Куди тільки не закидає професія журналістки: у пошуках цікавої для читача інформації доводиться їздити іноді за «три-дев'ять земель».
У поліське прикордонне село Новорічицю цьогоріч я потрапила проїздом – тема буднів сімейної медицини Зарічненщини привела до цього села-глибинки Зарічненської громади.
Поряд із осучасненим приміщенням, де розмістилася амбулаторія сімейної медицини, вже четверте століття на пагорбі височіє православний храм – Покрови Пресвятої Богородиці. Настоятелем тут служить місцевий мешканець Микола Колода, протоієрей.
Православний храм в селі Новорічиця
Що відомо про храм у Новорічиці з відкритих джерел?
Храм Покрови Пресвятої Богородиці 18-го століття має унікальну історію. Покровська дерев'яна церква із села Вілька або Вулька Річицька ( історична назва села – авт.) зведена щонайпізніше у середині 18-го століття. Є деякі припущення, що цю дерев'яну церкву первісно збудували в іншому місці, звідки її у 1920-х роках перевезли до Вільки, добудувавши бабинець і, ймовірно, одну чи дві ризниці.
( ризниця – приміщення, розташоване збоку чи перед вівтарем , у якому зберігається культове начиння: священний посуд , богослужбове вбрання священнослужителів , богослужбові книги тощо), здійснюється облачення священнослужителів, а також інші обряди).
За іншими даними, цю дерев'яну церкву датують 1802 роком, адже саме ця дата на одному з найстаріших дзвонів дзвіниці. Церква раніше належала до парафії села Морочне. У дерев'яній церкві Покрови у 19-му столітті була чудотворна ікона Страждального Спасителя.
Під час бомбардувань в Другій світовій війні, у 1943-му році, один із снарядів пробивши стіни храму, але вибухнувши за її межами, храм залишився неушкодженим. У радянський період, приблизно з 1960 до 1988 років храм був зачиненим. Був там колгоспний склад. Відремонтований храм 1989 року, тоді ж відновили богослужіння.
Про історію та сьогодення давнього храму розповів священик, який провів і екскурсію храмом, і дзвінницею, де досі висять старовинні дзвони, зберігається давня церковна чиння, що не менш цінне для збереження історичної спадщини храму.
Засновники храму – польські шляхтичі Терлецькі
За десяток метрів від храмових стін до старорізної сосны прибито чавуну чималу табличку, що інформує про тутешнє поховання батьківщини Терлецьких. За словами настоятеля, ймовірно, у землі досі є склеп-могила, бо під ногами відчувається порожнеча.
– У цих місцях стояв склеп, – показує отець Микола, – тут поховані Терлецькі. Десь в інтернеті є згадки краєзнавців про це, я сам його читав, цікаво. То тут був склеп, могила, можливо, щось було тут змарноване, а якщо тут йти, то чутно, що під землею якась порожнеча є. А коли була Друга світова війна, німецький літак вистрілив, снаряд пролетів через стіни храму і десь вил етів, і в цих місцях вибухнув. Це вже зробили нову стіну потім, пошалювали храм, бо були куполи пробиті. Від снаряда осколки полетіли на цю табличку бачте, досі є дірки.
Розглядаю зблизьку табличку – велика кована чи літа з чавуну з написом на польській мові, видно, що це оригінальна табличка. Від літ гвіздки вже вросли біля сосни. Після руйнування склепу люди прибиралися тут і прибили її на сосну, і так вона й позбулася.
– Від снаряда осколки полетіли на цю табличку бачте, досі є дірки. Старші люди говорили про цей склеп, коли я прийшов сюди служити ще 15 років тому. Тоді тут, понад храмом, ще були хрестики, такі горбики-могили, а зараз воно все зрівнялося, рельєф змінюється. Але, якщо тут копнути, то тут лежать рештки людей, – розповідає та вказує руками навколо храму Володимир Колода.
Запис у храмовому Євангелії свідчить про 37 чудесних зцілень
Відкриті історичні джерела свідчать, що шляхтичі Терлецькі мали у власності село Новорічицю, а раніше називалося воно Вулькою Речицькою.
Ймовірно, храм був перевезений звідкілясь. Настоятель відкриває храм і веде, розповідаючи історію, всередину:
– Одна версія є, що храм 1520 рік, храму більше 300 років десь так. Точних відомостей немає. Тут колись була чудотворна ікона – «Стражливий Спас» називається. Це зображення Ісуса Христа з терновим венцем, з палицею, якою били Його. Перед розп'яттям Його побили, і ікона була – зображення Ісуса Стражденного. Вона була чудотворна тут.
Залишилися мемуари і про ті втратилися в Євангелії храмового запису. У 1931 році тут священик служив, він записавши, що тут знаходяться документи на польській мові про 37 зцілень від чудотворної ікони. Але у 1960-х роках храм закрили і потім ікона зникла.
Храм зберігся, бо став колгоспним складом
За словами священика, у ліхі роки комунізації у 20-му столітті, у селі колгосп був і голові колгоспу наказали цей храм зруйнувати. Але голова, за словами старожилів, сказав: «я його не строїв, не мені його руйнувати» і, засипавши зерном, зробив склад.
Це типове явище на той час, хоча й ризиковане для чиновників того періоду – хто хотів зберегти релігійні споруди міг і у в'язницю на 25 років потрапити за «політику».
– Так не хотів чіпати той голова колгоспу, бо боявся, це ж гріх. Ми знаємо з історії, хто валив храми, вони закінчили життя дуже трагічно. Були випадки, що впродовж року гинули самі руйнівники, а їхні діти страждають до теперішньго часу, – каже священик Микола.
Сучасні дива бачили вже й нинішні жителі Новорічиці
Парафіяни Свято-Покровського храму, храму Покрови Божої Матері, де настоятелем Микола Колода майже 15 років, бачив і в нинішні роки дива. Про кілька з них розповів журналістці отець Микола.
Одна з історій стосується великої храмової ікони, розміщеної на зовнішній стіні вівтаря. Якогось ранку кілька років тому ікона засвітилася.
– Люди живуть тут недалеко, довкола храму ж село. От якось чоловік уранці побачивши диво. Він сам побачи і злякався, покликавши жінку, вона прийшла, побачила, пішла взяла телефон, сфотографувала. Сонце ще не сходило, тільки почало світати. Нічого не було видно, тільки омофор та крестик на омофорі горів вогнем. Ну диво, Матір Божа оберігає нас під час війни. А ми постійно, кожну неділю, молимося у храмі за мир, за воїнів, Нічого не було видно, тільки омофор і хрестик на омофорі горів огнем, – молитовно підносить вгору руки священик і розповідає про дива, що відбувалися у храмі.
Ще перед цією війною з росіянами, перед масштабною війною, у 2013 році, коли відбувалася Революція Гідності, а потім розпочалися наступи росіян на Донбасі, було у новорічицькому храмі знамення у вівтарі. Про нього у своїй розповіді-екскурсії згадавши протоієрей Микола Колода:
– У нас була скатертинка біленька на престолі, і в серпні я почав помічати такі чорні хрестики на ній. Звідки з'явилися – не знаю й досі. Нарахував сім, я й уваги не надавши, щоби їх зафіксувати, а потім ще з'явилися. А потім я і людям розповідав – люди приходили, фотографували. Кажу, чоловіки зайдіть, подивитись, я ж не намалював.
А вони ті хрестики тоненько, як хто намалював олівчиком, чорні такі. Приїжджа є ще батюшка з сусіднього села і каже – ну, щось станеться таки. А 2013 рік тоді був, ніхто не думав, що щось почнеться. І за півроку почалася біда, яка триває до сьогоднішнього дня. Можливо, Боженька нас попереджав: люди молитися, але ми якось так... І до цього часу я людям розповідаю, що наш храм незвичайний.
Інтер'єр Свято-Покровського храму в Новорічиці
Біля ікони Воскресіння ожила верба
– Тут у храмі час від часу відбуваються чудеса. Від 2022 року вже війна йшла з росіянами. Великдень, Вербна неділя, – у мене та верба ще залишилася, – починає чергову розповідь про дива у Свято-Покровському храмі села Новорічиця отець Микола, – була верба ця довга, мені хлопці, наші прислужники, кажуть: «Буде Вам, Ви наш настоятель, будете, якщо ми не слухаємось, нас вербинкою карати». А історія така. У Вербну тиждень ми вербу присвятили, все як має бути.
Великдень, другого дня служби я приходжу, дивуюся – вона вся засохла, а на одній гілці все зацвіло! Від до ікони Воскресіння вона була притулена – зверху розпустилася, а знизу засохла. Вона без води стояла. Як ми поставили під іконою, так і стояла, і ті, що торкалися до ікони Воскресіння, та частина зацвіла.
Тоді тієї весни, за словами мого співрозмовника отця Миколи, ще верба не розпустилася, лише були бруньки. Тож ніякого пояснення, крім дива Господнього, прихожани та священик пояснити не могли. Священик і досі береже цю вербинку – показує і, мабуть, видно вже наразі засохлі вербові юні листочки:
– Я людям показую тоді і говорю: чи буде перемога за нами, якщо розпускається суха верба. Чому ми вербу використовуємо? Чого ми на Вербну тиждень йдемо з вербою? Це символ перемоги – Цар приходити. В історії відомо: приїжджали воїни з війни чи з походу, – приходили їх зустрічати зеленими вітками, на знак перемоги, на знак життя.
Не лише вербою запам'яталися сучасні діва новорічицького храму його настоятелю. Розповів історію з вдруге розквітлими квітами:
– Вже було це в 2023 році, у великий піст. В третю неділю поста виноситься хрест на поклоніння людям на храм. Повірте, для мене той випадок був таким, що ці три мої волосинки (показує на свою голову – авт.) дибки стали. Ми приготували квіти, все, винесли хрест, стали співати «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…», стали ложити поклони. Квіти вже ж раніше були приставлені, вони ж вже прив'яли, як співали. А тут вони стали розпускатися!
На другий день приходимо на службу – вони прив’яли, служба закінчилася – вони розпустилися. В них не було води! Ось звичайна таця, на якій кладеться відповідний покрівець і квіти, і хрест, і все. Моя думка, що в різні періоди життя, в тяжкі періоди або радісні, Господь нам показує, щоб ми були обережніші, щоб ми більше зверталися до Нього. Бачте, люди такі зараз озлоблені один на одного. І Господь показує, що «Я з вами, не бійтесь». А якщо Господь з нами, хто проти нас сильніший?
Який би не був ворог сильним, він буде подоланий. Так само в Біблії: як на ізраїльський народ ішли полчища ворогів і тільки ім’я Господа призивається – вороги розходяться. «на аспіда і василіска наступиш, і попереши лева та змія», – говориться в 90-му Псалмі. Якщо ми віримо в Бога – по вірі нашій буде дано нам. Це Господь показує нам чудеса! – завершив розповідь про храмові дива Микола Колода.
В храмі моляться за воїнів ЗСУ, за земляків
Багато чоловіків з села Новорічиця пішло у ЗСУ – воювати проти росіян, які підло захоплюють рідну нашу землю. Ходять до храму селяни – за рідних, знайомих люди моляться. Сподіваються, що Матір Божа захистить воїнів рідних, вірять, що Матір Божа укріпляє в боротьбі проти ворога. Живуть люди у суцільному стресі та страху – від новин, від втрат, від відсутності планів на майбутнє через війну.
Старі хоругви у дзвінниці храму
Про пошук спокою і умиротворення у молитві згадав настоятель Свято-Покровського храму УПЦ у Новорічиці Микола Колода:
– Період війни, оцього стресу, цієї біди, що відбувається в Україні, людям важко пережити. От я з людьми працюю теж. Спочатку куди ідуть, до лікарів, бо стрес, нерви. А потім ідуть до священика: заспокоїти свої душу. Бо це всіх нервує, особливо, якщо рідні на війні, або ж пропали безвісти. От мені дзвонять: «батюшка, пропав... Приїжджав в отпуск, поїхав вже на фронт… зник наш чоловік, пропав. Ніхто не знає, де він. Батюшка, моліться!. Кажу, тож і ви моліться, і ми будемо молитися, знайдеться. Потім через три дня знайшовся! І коли є молитва щира, з вірою, відповідно Господь посилає рішення.
Стара дзвінниця береже історію і кличе на службу прихожан
Дзвінниця - місце збереження старого інвентарю храму
Є при храмі стара дзвіниця. Вона напроти входу до храму, вже осіла від старості біля землі. Священик відкриває старий замок, давню ручку і веде на дзвінницю по крутій драбині. Всередині дерево пахне старістю та старим начинням.
Тут зберігають старі хоругви, ризи, всякі старі церковні приладдя. Здається, це є запах історії. Один із трьох дзвонів на дзвінниці пробитий обломками снаряду Другої світової війни, але всі вони дзвонять.
Дзвони, що пережили Другу світову війну
Ще один, позеленілий і тріснутий безнадійно вздовж і поперек, – стоїть на підлозі. На ньому вилито – «1802 рік»:
– Заходьте, бачте, пробитий дзвін ось цей, вісь дірочка є, – показує угору, на дзвін з діркою отець Микола, – Він пробитий наскрізь. Це уламок пролітав, це уламком його пробило. Говорили старші люди у селі, що коли вони дзвонили, чути було аж у Зарічному. А як руйнували храми, закрили й нашу церковь. Говорили, що великого дзвону десь зняли, закопали недалеко, а де він закопаний – невідомо.
Показав отець Миколай Євангеліє храмове, йому понад сто років. На його сторінках є запис про 37 чудес.
Старовинне Євангеліє в храмі
Збереглися ще й старовинні ікони та елементи декору храму від засновників – янголята над іконостасом.
Є й старовинна картина з дарчим написом автора-митця.
Мріють прихожани і священник дочекатися перемоги в країні та зайнятися реставрацією всередині. А поки що – до чотирисотлітнього Свято-Покровського храму села Новорічиця на Зарічненщині люди йдуть з вірою та надією на здійснення вкладених у молитву бажань.
