Сила в єдності: історія військової медсестри-анестезистки з Вараша

Володимирець.City

25 жовтня 2024 00:15

25 жовтня — Міжнародний День боротьби жінок за мир

Про службу жінки у війську ЗСУ, про мотивацію і стійкість в умовах війни розповіла військова медикиня 211 понтонно-мостової бригади ЗСУ, мама трьох синів – Надія Бурак з Вараша.

Я ж можу там бути корисною, я багато чого знаю та вмію, я повинна йти та рятувати наших захисників, надавати їм медичну допомогу, допомагати цивільним, рятувати життя та робити все, що в моїх силах», - Надія Бурак.

У цивільному житті, до мобілізації, варашанка Надія Бурак працювала медичною сестрою у кардіологічному відділенні місцевої лікарні, потім перейшла в інфекційне відділення та надавала допомогу хворим в період епідемії ковіду. З початку повномасштабного вторгнення медикиня долучилась до лав Збройних Сил України та потрапила у 211-у понтонно-мостову бригаду, де служить і сьогодні медичною сестрою-анестезисткою.

Про навички, які здобула Надія під час проходження служби в інженерних військах, вона розказує, як про буденне життя. Пройшла обов’язкове навчання для бойових медиків та щоденно в умовах війни використовувала свої знання, вміння та навички, отримані ще з періоду цивільного життя.

Робота медиків в умовах війни і в умовах бойових дій відрізняється суттєєво від роботи в цивільному житті - тут і рани інакші, і час на допомогу обраховується хвилинами, а то й секундами, і загроза власному життю постійна. А ще – бойовий медик жінка чи чоловік, неважливо, якщо оперативно треба евакуювати на собі пораненого.

24/7 надавали медичну допомогу

«Перебуваючи в районах виконання, ми були на ВОПах (військовий опорний пункт – ред.) по медичному забезпеченні. Доставляли хворих та поранених до госпіталів та двадцять чотири на сім надавали медичну допомогу нашим військовослужбовцям та цивільним. Так, було важко, але хто як не медики повинні постійно допомагати, рятувати та робити все можливо, щоб найпершими прибути на місце та зробити все задля порятунку життя!» – каже Надія Бурак.

Військова розповіла про те, що місцеві жителі постійно долучались, також допомагали та частували смаколиками, таким чином просто дякували за їх порятунок, надважливу роботу та медичну допомогу.

Що найбільше запам’яталось під час перебування у районі виконання – зустрічі з земляками, бо це позитивні події

«Коли ми перебували в районі виконання завдання, я зустріла свого знайомого, він також військовослужбовець, але служить у іншій бригаді. Він був неподалік і також виконував свої завдання за призначенням. Це була неочікувана та дуже приємна зустріч, адже ми дуже давно не бачились, трохи поговорили і розійшлись на виконання поставлених задач», – каже медикиня.

«Також одного разу нам потрібно було переїхати з одного населеного пункту в інший, але почалась сильна злива і медичне авто застрягло на польовій дорозі. І нам довелось їхати через один із населених пунктів, який був окупований та під постійними обстрілами. Але нам дали дозвіл і ми, на щастя, прорвались.

Але те, що ми бачили, - ті розбомблені будинки, дороги, це було просто жахливо. Ми їхали дуже швидко, але те, що ми бачили по дорозі, це було, як фільм жахів. І це тут, біля нас, в реальності, а не на екрані телевізора… Біль, страх, повні очі сліз, нерозуміння за що і для чого – мене переповнювали...

Ми швидко їхали, мовчки, не промовляючи ні слова… Але була сильна віра в нашу перемогу, в те, що скоро цей жах закінчиться», – ділиться спогадами Надія.

Про головну мотивацію варашанки-медикині

«Я не могла бути осторонь, не могла просто далі ходити на роботу, не могла просто жити як раніше. Я добре пам’ятаю, як я вийшла на зміну… і ту страшну мить, коли почались тривоги, паніка і оголошення про повномасштабне вторгнення…

В ту мить я подумала про те, що мене як медика найбільше потребують саме там, де війна, де є багато поранених! Я ж можу там бути корисною, я багато чого знаю та вмію, я повинна йти та рятувати наших захисників, надавати їм медичну допомогу, допомагати цивільним, рятувати життя та робити все, що в моїх силах», – розповідає медикиня.

Мати трьох синів, двоє вже теж - воїни

Двоє старших синів медикині також долучились до лав ЗСУ. Один із них вже підписав контракт.

«Так, на мою думку обов’язково потрібно долучатись до війська. І це не просто слова, повірте! Я – мати трьох чудових синів. І з самого початку я йшла, щоб їх захистити Мої сини були категорично проти цього. Вони в один голос казали про те, щоб я цього не робила. Але я твердо вирішила йти у військо, ніхто та ніщо на той момент не могли мене зупинити.

Я жодного дня не пожалкувала про те, що прийшла служити, адже знаю, що робота медиків, особливо там, на передовій, нереально потрібна та необхідна

Я жодного дня не пожалкувала про те, що прийшла служити, адже знаю, що робота медиків, особливо там, на передовій, нереально потрібна та необхідна. Тому я тут, тому я просто роблю свою роботу, та допомагаю кожного дня. Звичайно, з часом діти мене зрозуміли, дуже мною пишаються та підтримують», – ділиться Надія.

«Саме так і має бути, адже вони у мене справжні чоловіки, сильні, мужні та відважні. Вони, як і я є прикладом для кожного українця, який має прийняти рішення та обов’язково стати на захист нашої країни. Бо лише разом ми сильні, ми непереможні та спільними зусиллями, спільною працею обов’язково переможемо ворога!» – з гордістю та впевненістю каже Надія.

За інформацією служби зв’язків з громадськістю 211 понтонно-мостової бригади.