Впродовж трьох років гурт жінок із Рафалівки волонтерить – плетуть масксітки, ллють окопні свічки. Чим живуть волонтерки з «Рафалівських рученяток» – в авторському проєкті «Малі історії великої біди». Історія 44: війна і жінки.
З 2023 року в Рафалівці самоорганізувались жінки віком від 49 до 70+ років
Більше тридцяти жінок із Рафалівки загалом. Вони збираються у місцевому закладі та працюють над виготовленням маскувальних сіток для ЗСУ, а взимку ще й окопних свічок.
Волонтерки «Рафалівські рученята» у День вишиванки. Ганна Стельмах, Галина Леус, Наталія Найман, Галина Бондарчук, Галина Загурська, Світлана Путро, Лідія Яшинська, Надія Шумра, Руслана Касянчук – сидять у першому ряді. Любов Федорова, Галина Лавренчук, Людмила Грималюк, Ольга Ярмошик, Галина Озеруга, Лідія Журбич, Ольга Сагура, Валентина Гошко – другий ряд, стоять.
Навіть своєрідні два «цехи» організували: в одній кімнатці десяток жінок кроять і ріжуть полоски спанбонду, а в залі, на спеціальній довжелезній рамі ще десяток панянок невтомно плетуть-заплітають основу.
Так плетуться маскувальні сітки рафалівчанками
Ініціаторкою волонтерського почину стала Руслана Касянчук – мама двох захисників
Ініціаторкою цього волонтерського почину стала Руслана Касянчук – серед їх усіх наймолодша, але з власною трагедією і втратою. Внаслідок російсько-української війни, ще в березні 2022 року на Київщині від рук катів-росіян загинув її син Артур Геллєр.
– 25 лютого 2022 року, коли росія напала на Україну, син Артур подзвонив і сказав, що йде на захист країни. Він на той час жив і працював у Києві. А дев’ятого березня загинув на Київщині, біля Макарова. Там були бої. Ми його шукали. Ми його не могли знайти. Він не виходив на зв'язок. Подали в розшук, дзвонили в усі інстанції. В квітні, 21 числа, приїхала поліція і сказала – мабуть ми знайшли Вашого сина. Ми їздили на впізнання. Потім здавали тести ДНК, тому що росіяни закатували, вбили і спалили сина і його побратимів. Всі такі ж добровольці, як і Артур. Катування підтверджене розтином, тіло було дуже понівечене і спалене, – розказує Руслана Касянчук.
Артур Юрійович Геллєр пішов у військкомат у перший же день агресії, записався добровольцем до лав Київської ТрО, згодом вступив до лав ЗСУ. Військовослужбовець загинув під час оборони Києва 9 березня 2022 року у Бучанському районі у селі Людвинівка.
За словами мами загиблого героя Артура Геллєра, його визнали вже учасником бойових дій. Командир в/ч 0515, де служив Артур, надав довідки за підписом Кирила Буданова, що воїн загинув, виконуючи військовий обов'язок, пов'язаний із захистом України.
У Руслани Касянчук четверо дітей. На даний час у ЗСУ й донька Руслани – Вікторія. Вона – операторка БПЛА. Двадцятишестирічна дівчина з липня 2024 року пішла на захист України, захист родини і на помсту за брата.
– Донька сама знайшла підрозділ, пішла в терцентр, пройшла ВЛК і лише потім повідомила нас, батьків. Я плакала. Я відмовляла. Я казала – я сина втратила, доню – це війна! Це я ходжу на роботу. Але на моїй роботі не вбивають, а на твоїй – можеш загинути.
З чого починалась історія «Рафалівських рученяток»?
Жінки вже працюють як на виробництві – розуміються на якості і кольорі спанбонду, отримують чіткі замовлення на розмір та колір тканини, оперативно виготовляють та відправляють на фронт замовлення. Моя співрозмовниця, Руслана Касянчук, розказала, з чого починалась історія «Рафалівських рученяток»:
– Спочатку я стала робити окопні свічки і відправляти на фронт хлопцям. А хлопці спитали – а чи ви не робите маскувальні сітки? Я подумала – треба попробувати. Це був червень 2023 року.
Починалась робота з прохання про допомогу в рафалівській вібер-групі. Далі – спортзал ліцею. А перші основи були – волейбольні сітки та старий одяг, що його полосували жінки для плетива.
– Нас було спочатку декілька жінок. Різали старий одяг, збирали всяку тканину. Почався навчальний рік у ліцеї і ми звільнили спортзал. Потім перейшли сюди – плели, вішаючи основу на стіну на великі цвяхи, – додає учасниця колективу, колишня вчителька, а нині пенсіонерка Надія Петрівна Шумра.
Назву собі придумали самі. Пані Руслана запропонувала назвати волонтерський гурт «Рафалівські рученята», бо всі рафалівчанки, бо руки всіх жінок працьовиті й невтомні, не дивлячись на досить важку й монотонну роботу.
– В нашому гурті віку й не відчувається – всі з великим азартом і натхненням працюють, всі вже загартувались у цій роботі, всі вже себе почувають єдиною родиною, – каже пані Руслана.
Готові сітки – на відправку
Руслана, як керівниця волонтерок і відповідальна за доставку, старанно записує замовлення від військових та ще більш старанно і відповідально підбиває підсумки: кому, куди і скільки відправлено, що зроблено. Має спеціальний зошит. За словами Руслани, у 2024 році сплели і відправили більше дев’яти тисяч квадратних метрів масксіток:
– Я завжди звітую. Підраховую замовлення, квадратуру й щороку публікую в групі, в інших соцмережах цей звіт про роботу «Рафалівських рученяток». Крім сіток ще продовжуємо заливати окопні свічки, оголошуємо продуктові збори. От днями відправку зробили з дівчатами з Лозок, Суховолі. Голубці, каші, сухпайки, всяку смачину і корисності відправили хлопчикам на Покровський напрямок з Тарасом Кобзяком, священником-волонтером. Він у свою чергу завжди привозить звіт – от фото, відео, де і кому відвантажили наші сіточки.
Окрім відправлень власним транспортом та силами волонтерів-водіїв, рафалівчанки надсилають посилки поштою – вони вдячні «Новій пошті» за промо-коди на безкоштовну доставку.
Жінки-волонтерки, як родина
В «закрійному цеху», як жартома називають волонтерки кімнату, де вручну ріжуть стрічки спанбонду на масксітки, тепло і трохи гамірно – весь час є якась тема для розмови. Сюди приходять добровільно – кличуть з собою сусідок, кумів. Отак і єднаються.
Сагура Ольга Данилівна, 73 роки, колишня лікарка, прийшла у стилізованій під вишиванку кофтині:
– Приєдналась до цього гарного колективу більше, як півроку. Сидяча робота та марудна. Робота тяжка. Але робота важлива – ці сіточки захищають хлопців. Мотивує те, що хочемо якнайшвидшу перемогу.
Лідія Кирилівна Журбич також у вишитій футболці працює:
– У цьому колективі я вже більше двох років. Колектив дружній. Вдома я сама, а тут в доброму гурті. Спілкування, допомога, користь з нашої роботи. В нас є своя група. І ми домовляємось – різальщиці йдуть на 12-у годину, а плетільниці – на 13-у годину. Вже, якщо не звуть на роботу, то вже переживаю, чого не кличуть. Ми тут з сусідами, і вдома дружно з сусідами збираємось. Навіть можна поїхати до дочки і сусідки доглянуть хату. Ми збираємось на все, що можна, а Руслана нас мотивує.
У гурті «Рафалівських рученяток» жінки різних професій: жінки вчителювали чи лікували людей, організовували свята чи торгували, продавали квитки на залізниці чи зводили дебети з кредитами.
Світлані Василівні Путро – 70 років. У рафалівському ансамблі «Золота осінь» пані Світлана співала багато років, виступали у цьому клубі:
– Понад два роки я тут. Було оголошення: «приходьте різати», брали спочатку й додому різати всякий матеріал, всяке ганчір'я. Різали колись всякий матеріал, потім Руслана організувала спанбонд, почали допомагати спонсори. Ми вже все кидаємо вдома і приходимо на дванадцяту годину сюди.
Каже жінка – у нас клуб закрили, то й колектив розвалився, бо клуба нема. Жартують жінки – «Рафалівські рученятка» клубу не дадуть загинути чи розвалитися. Пані Світлана розказує, як у добрі часи з колективом «Золота осінь» їздили й в інші села, в Вараш, і в район на свята та фестивалі. А на Різдво досі жінки ходять колядувати – гроші на закупи основ.
Лідія Сергіївна Яшинська, 70 років. У білій розкішній вишиванці кроїть спанбонд:
– Ми разом із сусідками прийшли. Всі разом збираємось і допомагаємо. А наш отець Тарас, настоятель українського храму в Рафалівці, нам допомагає доставляти сітки хлопцям – він вже 51 раз їздив на фронт із вантажем. Забираємо з храму огарки, заливає Руслана з них свічки, додає туди ще й парафін.
Серед волонтерок знайшла собі роботу й рафалівчанка, яка жила у Донецьку, але виїхала звідти у 2014 році. Галині Загурській сімдесят років. Вона приїхала з донькою, під російською окупацією бути не захотіла.
– Дізналась, що є такі «Рафалівські рученятка» і з сестрою сюди прийшли допомагати. Ми вже років два ходимо. Мені хочеться допомогти нашим воїнам, українським, щоб перемогли росіян. У нас там залишились родичі, але всі контакти порвали. Що з квартирою – не знаю. Більше 40 років прожила в Донецьку, але жодних зв'язків підтримувати не хочу. Ця робота важлива – при виїзді ми страшне пережили, тому хочу перемоги України, – каже пані Галина.
Жінкам дякують воїни та донатять підприємці
В імпровізованому волонтерському центрі жінки з гордістю показують синьо-жовті прапори з автографами та подяками воїнів, яким допомагають, подяки від військових частин ЗСУ, свої фото та відео звіти з передової – для них це найдорожча нагорода і найкраща мотивація до роботи. В розмові прозвучало – у кожної з них є хтось на фронті, або й загиблий чи поранений.
Подяки від військових
Кошти жінкам треба постійно – на закупи тканини. Зверталась Руслана за підтримкою і допомогою і до місцевої влади. За словами жінки, буває всяко. Більше людяності і взаємодопомоги волонтерка побачила в людях. Пенсіонери з маленької пенсії щоразу дають копійочку: «Руслана, на, – на сіточку». Є родини загиблих, які постійно донатять, підтримують. «Меркурій–Дім» закуповує основу кожного місяця. Стоматологія «Дантист» дає фінанси постійно.
Основа та готові масксітки
Волонтерка-мама поділилась власним правилом стійкості
На завершення розмови Руслана Касянчук, керівниця «Рафалівських рученяток», мама доньки–воїнки та загиблого Героя Артура Геллєра, мама чотирьох дітей, волонтерка поділилась власним правилом стійкості:
– Працювати. Допомагати. Я писала в одному з постів у соцмережах: я втратила сина, тому всі хлопчики, які там, на війні, всі, кому ми допомагаємо, всі, хто воює – всі стали моїми синами і донями. Це стимулює. А вони дзвонять – допоможіть. І ти бігаєш, організовуєш, ти працюєш. Ти думаєш, як врятувати життя їх. Ця інтенсивна робота тримає, загартовує. Я знаю багатьох мам, які втратили дітей – всі вони активно працюють.
На роботу – у вишиванці
На День вишиванки всі волонтерки прийшли у вишиванках – щирі, привітні, працьовиті й впевнені у перемозі України над російськими окупантами. Цю перемогу з молитвами, вірою і масксітками вони чи не щотижня шлють захисникам, воїнам Збройних Сил України.
Благодійний рахунок для підтримки діяльності «Рафалівських рученяток»: 5168745176328711
Фото авторки та з архіву колективу «Рафалівські рученята».
