За 2019 рік у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та за ознакою статі у Володимирецькому районі надійшло 188 повідомлень. Зокрема, про вчинення домашнього насильства – 156 заяв. Жертвами здебільшого є жінки, їх кількість складає 139 осіб (або 89%), постраждали також 15 чоловіків (10%) та 2 дитини (1%).
Про фактори, які дозволяють запобігти насильству та про дії жертви домашнього тирана, коли вже все сталося, розкажемо у розмові з експертом. Потратьте трохи часу і прочитайте цей матеріал – щоб завтра подібного не сталося з вами.
Типова схема «Алкоголь – потреба в коштах – агресія – насильство»
Ця людина мала все: дім, роботу, любов, сім’ю. Тепер же, з головою поринувши в алкогольний чад, втрачає навіть останнє надійне пристанище – свою родину. Її мов затуманило. Мов у якомусь гіпнозі. Живе тільки тим, як і де роздобути чарку. А вихилить – і їй уже достатньо, щоб не контролювати ні ходу, ні мову, ні засоби у виявленні стосунків навіть з найближчими людьми. Рідну матір, з якою проживає під одним дахом, ця затруєна алкоголем душа вважає нізащо. Не раз простягала до старенької руки, домагаючись її пенсійної гривні на питво й куриво.
Життя при такій дитині ставала нестерпним, але в кого приниженій, знесиленій і наляканій матері було звертатися за захистом? У критичну мить, коли терпіти вже не стало сил, зателефонувала у поліцію.
Та й ми, ознайомившись із фактами сімейного насильства в районі, відправилися туди ж – у Володимирецьке відділення Вараського відділу поліції в Рівненській області. Там і відбулася розмова з інспектором сектору превенції М.В. РЕВКО.
Ситуації бувають різні, зокрема й драматичні
– Маріє Володимирівно, скільки заяв про випадки домашнього насильства надійшло у районну поліцію впродовж 2019 року і якою є структура злочинів, вчинених у результаті сімейних конфліктів?
– Упродовж 2019 року у Володимирецькому відділенні поліції зареєстровано за єдиним обліком 131 заяву, але це неповна статистика, бо в ході розгляду заяв частина подій можуть бути перекваліфікованими. Це ми бачимо з кількості адміністративних матеріалів, складених за статтею 173.2. За першою частиною цієї статті складено 145 протоколів про сімейне насильство, а за другою – 38. Загалом – 183 протоколи. Якщо врахувати, що маємо лише 131 реєстрацію, то можна стверджувати, що люди не завжди повідомляють істинну причину свого звернення. При деяких конфліктах вони просто просять допомоги у працівників поліції, і тільки під час виїзду на місце події остаточно встановлюється причина виклику. Ситуації бувають досить драматичними. На щастя, випадки загибелі людей внаслідок сімейних конфліктів у цьому році не траплялися.
– Який, на ваш погляд, відсоток людей, постраждалих у сімейних конфліктах, звертаються до поліції? Чи не є офіційна статистика тільки вершиною айсберга?
– Звичайно, не всі люди зверталися, звертаються і будуть звертатися до нас. Але є і такі, що звертаються багато разів. Тобто, діють на свій розсуд, і вплинути на це ми не можемо. Дехто вбачає за цим приховування. Але яке ж це приховування, коли людина не звертається? Бува, навіть заявляють про небажання, аби їхні заяви розглядались і відкликають ці звернення. Справжня статистика може бути й подвійною, бо не завжди ми можемо запобігти і допомогти. У цьому беруть участь й інші служби. Що ж до відсотка, про який запитуєте, то він трішки зріс. Усе ж, вважаю, тільки 60-70 відсотків людей у згаданих випадках звертаються до нас. Можливо, люди ще не зрозуміли, а може, й не повірили, що їм здатні допомогти. А тим часом сімейні незгоди можуть виливатись у ще більші конфлікти.
– Хто найчастіше страждає від домашнього насильства: жінки, старенькі батьки, діти?
– І жінки від чоловіків, і чоловіки від дружин, і старенькі батьки від дітей – усе це буває. А от діти у ролі постраждалих не траплялися; зазвичай вони проходять як свідки. Чоловіки порівняно з жінками теж від домашнього насильства потерпають рідко. І все ж, такі є, і за три квартали у нас було дев’ять жінок, що таким ось радикальним чином вирішували сімейні проблеми. А от чоловіків-насильників, для порівняння, – 146. На обліку в ювенальній превенції перебуває й одна особа віком до 18 років, яка теж вдалася до насильства у сім’ї.
– У яких конкретних формах проявляється в районі домашнє насильство: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне?
– У загальному за три квартали 2019 року маємо в основному тільки два види насильства: фізичне (18 випадків упродовж дев’яти місяців) і психологічне (126 випадків). Економічне насильство зафіксоване лише в одному випадку, а сексуальне взагалі не реєструвалося.
– Що змушує багатьох людей терпіти домашнє насильство?
– Наявність домашнього насильства значною мірою залежить від ситуації в державі. Багато наших людей не працевлаштовані, у багатьох несприятливі умови проживання. А ще ж спрацьовує й горезвісна психологічна «норма»: «Терпи, дитино, свої сімейні прикрощі, бо і я їх терплю». Матері передали цю «істину» дочкам, а ті передають її вже своїм дітям. Думаю, це неправильно, і воно нешвидко викорениться, бо не кожний наважиться виступити проти узвичаєних устоїв суспільства.
Закон і домашнє насильство
– На сьогодні діє закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Які реальні наслідки він мав на прикладі нашого району?
– Ми і запобігали, і протидіяли домашньому насильству, однак це не суто наше питання. Тут задіяна ціла низка організацій; вони і мають видати спільний результат. На сьогодні створюються мобільні групи, які реагують на всі випадки сімейних катаклізмів. І діють вони згідно з наданою нашим відділенням інформацією або ж почерпнутою з інших джерел. На моє переконання, загальна ситуація трішки покращилася. Люди, напевне, це відчувають. І це добре, що, крім поліцейського, по сигналу тривоги прибуває й інша компетентна у цих питаннях людина та працює як із потерпілим, так і з правопорушником.
– Що на ділі означає притягнення порушника до адміністративної відповідальності і складання адміністративного протоколу?
– Ну, більше це стосується дільничних офіцерів та працівників ГРПП – групи реагування патрульної поліції. У разі виїзду на місце події, особливо у випадку насильства в сім’ї, працівник поліції за спеціальною методикою оцінює ситуацію, і коли факт насильства підтверджується, складається адміністративний протокол на правопорушника. На даний час також можливе винесення тимчасового заборонного припису, для чого й потрібна оцінка ступенів ризику. Виноситься такий припис на строк від однієї до тридцяти діб, і більше десятка таких приписів уже складено працівниками нашого відділення. Зібрані матеріали на правопорушника направляються в суд, яким і приймається рішення згідно КУпАП – Кодексом України про адміністративні правопорушення.
– Скільки разів треба пройти через адмінвідповідальність, щоб нарешті потрапити під суд за домашнє насильство?
– Оскільки відповідний закон почав діяти з 11 січня 2019 року, сімейний насильник не менше трьох разів має притягатися до адміністративної відповідальності. Якщо так сталося, то по кожному випадку суд приймає рішення. І коли всі три протоколи визнаються обґрунтованими, після четвертого звернення тієї ж особи у поліцію з’являються законні підстави внести до ЄРДР відомості про вчинення домашнього насильства за статтею 126.1 Кримінального кодексу України. На сьогодні такі відомості вносилися тричі, однак у всіх трьох випадках справи закривалися.
– Чи спроможна на сьогодні поліція надійно захистити жертв домашнього насильства й убезпечити їх від кривдників?
– Знову ж відмічу, що питання це не тільки наше. Що ж стосується нас, то людину на три години можна затримати (чого недостатньо, щоб правопорушник отямився), а от убезпечити її від кривдника не вдасться: ми не можемо потерпілих десь переховувати. У законі згадуються спеціальні притулки і розписано методи та засоби захисту, але в цій частині закон як слід ще не спрацьовує. Та й це прерогатива не наша, а інших суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
– Наскільки ефективним засобом боротьби з домашнім насильством можна вважати штраф? Чи не перетворюється він у додаткову втрату грошей і без того фінансово вразливою сім’єю? І як бути у випадку відмови сплачувати штраф?
– Штраф – аж ніяк не достатній засіб боротьби з сімейними правопорушеннями. Навіть тоді, коли людина достатньо заробляє і в сім’ї настає примирення. До того ж, штраф як покарання накладаємо не ми. Цим займається суд. А ще, крім штрафу, може бути адміністративний арешт (на строк до семи або й п’ятнадцяти діб) і – громадські роботи. Врахувавши всі обставини, суд обирає належне покарання. І будучи ознайомленою з судовими рішеннями, я знаю, що при їх прийнятті суд керується і фінансовим становищем сім’ї: замість штрафу призначає громадські роботи, а в особливих випадках – адміністративний арешт.
– Ви стверджуєте, що шлях «сімейного тирана» може пролягти до суду. Але при цьому неблагополучну сім’ю підстерігає подвійна загроза: сплатити судовий збір, а потім – ще й штраф. Наскільки ефективним відтак можна вважати цей механізм покарання сімейного насильника?
– Мабуть, він не дуже ефективний, але поліція на це жодного впливу не має. У своїх матеріалах ми відзначаємо, чи працює людина. Суд це бачить, але суд – інша гілка влади, і конкретніший коментар можна взяти там. Скажу тільки, що штраф мав би бути дієвим засобом впливу, але в нашому суспільстві таким не став і в скорому часі не стане. До штрафу якесь зверхнє ставлення, а от громадські роботи змушують замислитися. Людина відчуває провину і відбуває заслужене покарання. До того ж, бачить осуд земляків і відчуває сором. Бо ж – «сімейник»! Дома вчиняв насильство, дружину ганяв і дітей поперелякував! Словом, через руки, через фізичну працю доходить краще. Людина починає замислюватися, соціалізуватись і розвертатися до позитиву. А коли такому «сімейнику» дають три-п’ять діб адміністративного арешту – жінки навіть дякують за одержаний «перепочинок». Зазвичай це спрацьовує.
Приписи! І заборонний, і обмежувальний!
– Що на ділі означає терміновий заборонний припис відносно кривдника? Яких «жорстких заходів» до домашніх насильників з минулого року може вживати поліція?
– Такі приписи нині дійсно складаються. Й у самому приписі вже є своєрідна підказка про те, відносно кого він може бути складений і які заходи щодо кривдника можна застосувати. Це може бути зобов’язання залишити місце проживання чи перебування постраждалої особи, заборона на вхід та перебування у місці проживання чи перебування цієї ж особи та заборона у будь-який спосіб контактувати з цією особою. Такий припис виноситься на певний строк, але тут, маємо відмітити, є правова колізія. Приміщення, в якому проживає сім’я і в якій допускається сімейне насильство, може належати самому порушнику. Законодавцем це питання до кінця не вирішене. Тож куди діватися правопорушнику, якому вручено заборонний припис, ніде не вказується, хоча… в Україні такі прецеденти були.
– Наказ МВС №654 дає право на тимчасове відселення домашнього насильника з квартири. Наскільки реальним на сьогодні вбачається це право?
– На жаль, не скажу, тому що у нас подібне не траплялося.
– Чи робиться в районі щось для того, щоб запрацювала цілодобова гаряча лінія, по якій можна буде звернутися по допомогу?
– Не знаю, чи потрібна така гаряча лінія. У нас діяла і діє власна цілодобова телефонна лінія 102, і її, гадаю, достатньо, щоб своєчасно одержати допомогу від поліції.
– Чи створюється в районі реєстр «домашніх тиранів», аби тримати на контролі цих насильників і працювати з ними?
– У нашому відділенні є спеціалізована база «Сімейні насильники». Всі вони там значаться, і з ними працюють наші працівники. Проте не тільки в районі, а й в області реєстр ще не функціонує. Він мав запрацювати ще минулого року, але питання, як бачимо, відкладається. На сьогодні такої бази немає і поліцію до неї ще не підключено. Але не тільки ми, до цього, напевне, долучатимуться й інші служби, які працюють на запобігання та протидію домашньому насильству.
На обліку сімейний насильник перебуває впродовж року. Очевидно, це пов’язано з такою ж тривалістю адміністративного стягнення. Тож на початок року на обліку у нашому відділенні перебували 188 осіб. Частина з них потрапили туди ще у 2018 році, а решта – вже у 2019-му. І що цікаво, маємо села, в яких сімейного насильства практично немає, але є і такі, в яких просто «зашкалює». Залежить це, думаю, насамперед від соціальних факторів.
– Поліцейські можуть зобов’язати «домашнього тирана» негайно на певний строк відселитися від своєї жертви; заборонити йому входити й перебувати у домі постраждалої особи і будь-яким чином контактувати з нею. Якими можуть бути наслідки порушення цих приписів?
– За наслідки не скажу. Працівники поліції, які виносять приписи, відслідковують і їхню дієвість. Але на даний час порушень приписів не було.
– Заборонний припис відносно правопорушника може виноситися як внаслідок заяви постраждалої особи, так і з ініціативи співробітників поліції, виходячи з конкретної ситуації. Скільки маємо випадків, коли цей припис виносився з ініціативи поліцейських?
– З ініціативи постраждалої особи заборонний припис не може виноситися. Він виноситься на підставі оцінки ризиків, а це в компетенції працівників поліції. Що ж стосується постраждалої особи, то вона дає необхідні по справі пояснення.
На даний час нашими працівниками винесено 16 заборонних приписів. Однак людині, яка зазнає сімейного насильства, пояснюють, що, крім такого заборонного припису, суд може винести обмежувальний припис. Виконання його покладається на працівників поліції, але там уже дещо інші умови і заходи впливу суворіші, оскільки людина обмежується у правах. На жаль, жодного звернення до суду за обмежувальним приписом у нас не було, хоча цей засіб вважаю ефективним і дієвим. До того ж – саме щодо стійких, закоренілих порушників.
Протидія насильству стане ефективнішою?
– По виклику потерпілої особи має приїхати спеціальна мобільна група, до складу якої входять дільничний, патрульний та інспектор ювенальної превенції. А хто має профінансувати цей виїзд – держава в особі поліції, постраждала особа чи її кривдник?
– Бачите, робота наша раніше будувалася так, що була така група і вона вирушала на виклики. Але з часом методика змінилась, тож старе залишилося в міліції, а в поліції всі виклики, що надходять на 102 з Рівного переадресовуються нам і на виклик виїжджає наряд ГРПП. Цей наряд має всі повноваження притягнути порушника до адміністративної відповідальності, а нагляд за виконанням прийнятого рішення покладається на дільничного офіцера. Трапляється, що правопорушника не вдається застати на місці. Тоді матеріали можна передавати дільничному, і вже він притягає до адміністративної відповідальність та передає матеріали у суд для прийняття рішення.
Що ж стосується фінансування таких виїздів, то це звична наша робота. Відмічу тільки, що по кожному виклику складаються спеціальні картки, які потім направляються в райдержадміністрацію, а звідти – у спеціалізований відділ управління соціального захисту населення. По цих картках збираються мобільні групи, які реагують на всі випадки домашнього насильства і працюють з потерпілими та правопорушниками. Фінансуються вони, очевидно, згідно з якоюсь районною програмою. Ми ж, повторюю, плати з потерпілих не беремо, бо не маємо на це права.
– Свого часу, як про своєрідну панацею, мовилося про інститут шерифів. Може, прав і можливостей для боротьби з домашнім насильством у шерифів і справді було б більше?
– На жаль, нині запущено зовсім інший процес – децентралізацію і створення об’єднаних територіальних громад. У кожній ОТГ відтак буде свій офіцер громади, але поки що ми тільки на початку змін, і ці зміни не так швидко стануться. Сільським і селищним радам надано можливість добровільного об’єднання, і 22 грудня ми забезпечували вибори по чотирьох ОТГ. Там, де ОТГ не створились, у 2020 році об’єднання триватиме, але вже чисто адміністративними методами. І тільки при створенні ОТГ можна буде говорити про офіцера громади. Відповідні підготовчі заходи проводяться, адже треба бути готовими до роботи в нових умовах.
– Як можна оцінити результати боротьби Володимирецького відділення поліції з домашнім насильством? Які проблеми при цьому намітились і яким чином їх можна вирішувати?
– На жаль, я не практик, а, швидше, теоретик, який оперує цифрами. Тож можу сказати, що з домашнім насильством ми боремося в міру своїх можливостей. Відповідно – й результати. Важко працювати з людьми, які збилися зі шляху і повернутися на нього не намагаються. Одним заважає зловживання спиртним, іншим – наркотики. А дехто, надивившись, як, від сварки до сварки, жили дід із бабою чи батько з матір’ю, й сам почав вважати це нормою. Насправді ж це не нормально, і мають бути соціальні програми, які б корегували поведінку соціально проблемних людей. Бо насильство – це насамперед психологічні травми, і найбільше від них страждають діти. Мало ми на це можемо вплинути, бо ми – своєрідна «швидка допомога», яка намагається не допустити ще тяжчих наслідків сімейних конфліктів. На щастя, летальних випадків торік не траплялось. А торкаючись проблем, скажу, що ми ще тісніше маємо співпрацювати з іншими спорідненими службами. Не запрацювала поки що й база даних по домашніх тиранах. Немає в районі і притулку для жертв домашнього насильства. Зрозуміло, це справа не одного дня. Але не так просто притягнути правопорушника і до кримінальної відповідальності. Річ це затяжна, обставлена багатьма умовами, і це на руку самим порушникам, а не їхнім жертвам. Тому обов’язки наші серйозні, відповідальність – велика, але успіх у боротьбі з домашнім насильством залежить не лише від нас, а й від скоординованої роботи всіх причетних до цього служб.
Далі буде...
