14 лютого у Вараші стартував проєкт «Один митець – один місяць», за умовами якого в приміщенні міськради виставлятимуться картини місцевих художників. Першою свої роботи представила 35-річна мисткиня Ірина Ладюк. У місті і за його межами жінка відома в першу чергу як лялькарка – вона шиє шарнірних і інтер’єрних ляльок. Однак останні роки пані Ірина ще й пише картини. Це – її перша виставка як художника.
На виставці вона представила 11 своїх робіт на різну тематику.
Під час презентації мисткиня розповіла про свій такий важливий в житті етап, як живопис. Кожна з її робіт – це викладені на полотні емоції. Свої картини вона відносить до експресіонізму. А про техніку каже – пише не в певній техніці, пише душею.
Ірина Ладюк
Майбутня художниця переїхала до Вараша з Радивилова, 10 років тому вийшовши заміж за варашанина. Перший час, ще у Радивилові, працювала держслужбовцем в Пенсійному фонді. Однак з переїздом стартувало нове життя і пошук себе.
– З держпосади я звільнилась, зрозумівши, що деградую як творча особистість, бо займаюсь не тим, чим хотіла б. Почалося все з декупажу. У 2011 вершиною моєї творчості були декупажні декоративні тарілочки з репродукцією Клімта «Золота Адель».
Через своє хобі жінка часто відвідувала місцеву крамничку, де продавалось все для мистецтва. Тут познайомилась з місцевими митцями, тут зародилась ідея «Творчої Кузні». Паралельно займалась веб-дизайном (всі її візитівки, листівки тощо розроблені нею ж), лялькарством (пошиття шарнірних та інтер’єрних ляльок Тильда), фітнесом і йогою (досі проводить заняття), майстер-класами, волонтерством.
Живопис – «наймолодше» із захоплень Ірини.
Креативний холерик
Мисткиня пояснює: за темпераментом вона – холерик, через що дуже швидко все нове стає буденним і хочеться змін.
– Саме тому я змінюю захоплення. Але все, чим починаю займатись, вивчаю досконало, щоб бути профі в цьому напрямку. Попередні хобі не кидаю остаточно – більшістю з них продовжую займатись паралельно.
Любов до полотен майстриня перейняла завдяки своїй подрузі, відомій вараській художниці Мирославі Волощук.
– Коли ми, вараські митці, об’єднались в «Творчу Кузню», то часто проводили майстер-класи одна для одної. На подібному заході Мирослава ділилася досвідом, познайомила з таким інструментом в роботі, як мастихін (спеціальна лопатка для нанесення фарби на полотно – ред.). І мене це дуже зацікавило. З цього і почався мій шлях як художника.
Перші самостійні роботи Ірини – міські пейзажі. Проте згодом художниця перейшла до більш глибоких, з філософським смислом, тематик.
– В роботі дуже допомагає практика йоги. В першу чергу її філософія – у вивільненні себе із себе, вивільненні емоцій, тому мої картини – це мій стан душі. Я виливаю себе на полотно. І мені це дуже подобається. Живопис – це терапія для душі. Я не працюю над картиною чи чимось іншим, якщо у мене немає для цього настрою, бо не вийде діла доброго, якщо робити його з поганим настроєм.
Смачний шурхіт мистихіну…
Найбільше в творчому процесі майстрині подобається… шурхіт мастихіну по полотну.
– Це так смачно! Це ніби намащувати ножем м’яке масло на запечений хрусткий апетитний тост. Цей шурхіт треба чути. Він такий соковитий, енергійний, самодоповнений. Я свої картини люблю за їхню насиченість і рельєфність.
Картини пише Ірина швидко – буває, порається за кілька днів, а буває, треба до тижня часу. Пише без ескізів, наживо.
– Налаштуватись на творчість мені допомагає музика. Зазвичай це рок. Я в процесі роботи активно рухаюсь, танцюю перед мольбертом. І так мені легше зобразити те, що на душі. Буває, інші перед полотном завмирають, що аж клякне шия, бо лише одна рука рухається, тримаючи пензлик. А я так не можу. Мені потрібен рух. Вистражданих картин у мене теж нема. Вони всі мені даються легко, на лайт-режимі. Я вивільняю себе і я щаслива.
Мистецтво не має шаблонів
На питання, як розуміти її картини, наприклад «Зефірку» чи «Єдинорога», де нема ні зефіру, ні коника з рогом, пані Ірина відповідає:
– Що таке мистецтво? Воно не зобов’язане бути буквальним. Воно має на меті рятувати, наповнювати сенсом автора і глядача. Насправді малювати вміє кожен.
«Зефірка»
Якщо, звісно, ви хочете досконало змалювати з фотографії картинку, то вам доведеться цьому вчитись довгі роки. Але якщо ви хочете вивільнити емоції, ви можете почати робити це прямо зараз, адже тут нема шаблонів і канонів. Ти сам собі шаблон.
«Марічка»
Коли я написала «Єдинорога», я не мала готової назви. Я відчувала тему полотна, але не розуміла, як це озвучити. Це була легкість, ніжність, повітряність. Я виставила фото картини в соцмережах, щоб проаналізувати, які враження вона викликає у коментуючих. Таким шляхом, збираючи спільні емоції, вималювалась назва і в «Зефірки», і в «Єдинорога».
«Єдинорог»
Так і картина з вітрильником – не про море і не про вітрильник. Вона про душевний спокій, умиротворення і гармонію.
Картини вже продаються
За майже 5 років в Ірини назбиралось більше 20-ти полотен. Деякі з них вже подаровані близьким і рідним. Деякі – в процесі завершення.
– Є надто особисті полотна. Особливу роль для мене грає Фріда. Її я багато разів зображала в ляльках. І звісно не могла не зобразити в живописі. Картина насичена емоціями, має сильну енергетику. Можливо, саме тому її вже купили. Вона ще висить в приміщенні міськради, але вже продана. На меті – нова «Фріда». Я вже хочу її написати.
«Фріда»
Ця пролежала кілька років у майстерні. Вона вистояна як колекційне вино. Тепер – час, щоб її побачили люди. І я буду щиро рада, що мої картини прикрашатимуть чиїсь інтер’єри.
Трамп - не межа
Окрім картин важливу роль в житті майстрині займає лялькарство. Про це її захоплення ми вже писали. Примітно, що Ірина має свій інтернет-магазин інтер’єрних ляльок, який орієнтується на американського покупця.
– Так склалось, що до США – найшвидша доставка і звідти – найбільше поціновувачів ручної роботи і подібного виду мистецтва. Це – мій основний дохід. З України теж купують мої ляльки, але все-таки рідше.
Також ділиться цікавим фактом: шила ляльку-копію Меланії Трамп, екс-першої леді США. Замовила її одна з наближених до Трампів родина.
Тому якщо ви знаєте Ірину Ладюк, то, користуючись теорією шести рукостискань, можете бути певними, що у вас є вихід на Трампа.
Це звісно ж, добрий жарт. Але він показує, за які далекі горизонти виходять наші з вами земляки. Та, враховуючи хватку, потенціал і амбіції вараської мисткині, також можна бути певним: Трамп – не межа.
Ірина Ладюк запевняє, що в кожному хобі знаходила себе, і це не привід зупинятись. І кожен її витвір мистецтва – чи то полотно, чи то лялька, – тому доказ. Дивишся, надихаєшся, релаксуєш і розумієш – так, треба йти вперед. Попереду ще багато роботи.
Але від цієї думки – не важко. Можливо в цьому і є техніка пані Ірини – вивільнюючи себе, надихати інших.
