Війна в особистостях*. Історія особистої перемоги над своїми страхами і ...війною.
Професійній художниці з Херсону Олені Панчишин 37 років. Через військову агресію росії вона мусила хапати своїх дітей і тікати світ за очі, рятуючись. Так і опинилась у Вараші. Та творча душа ні дня не відпочиває, і навіть у такий важкий в житті період продовжує рухатись ідеєю. Разом із місцевою активісткою, волонтеркою Неонілою Баловіною організували благодійний аукціон, де лотами слугували картини пані Олени. Виручені кошти віддали захисникам-варашанам, які нині боронять Донеччину.
Пані Олена все своє життя прожила в Херсоні, працювала в місцевій художній школі, брала участь в обласних і всеукраїнських виставках. Власний творчий спадок – десятки мистецьких робіт. Але, втікаючи від смерті, не захопила із собою жодної.
Олена Панчишин
Художниці шкода людей, які лишились під окупацією
– Не взяла із собою ні картин, ні робочі матеріали. Шкода, що поїхала, шкода, що саме так, шкода, що там лишились рідні і близькі. А робіт і матеріалів – при таких обставинах не шкода. Моє завжди при мені, матеріали можна купити, картини написати нові і багато, бо в голові ще багато ідей. А от рідних і близьких не намалюєш поряд, – зізнається художниця.
Працює вона в різних техніках, здебільшого полюбляє графічний малюнок. Власне і картини для аукціону, які створила вже тут, у Вараші, буквально за місяць, виконала в цій графіці, спеціальними маркерами і поталлю. Роботи – української тематики в стриманій кольоровій гамі. Зображені дівчата в національному вбранні сумно дивляться на глядача. Тут і калина, тут і тиха українська ніч.
Чому в такій символістичній стилізації, питаю. Вона й сама замислюється:
– Мені він до вподоби, та й настрій такий, працювала не заради аукціону, працювала не щоб продати картини. Малювала, щоб заспокоїтись, розставити в голові свої думки і роздуми. Для мене моя робота – це психотерапія.
Розповідає, що активістка Неоніла Баловіна сама із нею зв’язалась, запропонувала участь в аукціоні.
– Виручені кошти мають передати військовим з Вараша. І не сподівалась, що мені вдасться долучитись до такої благородної місії. Я буду тільки рада, якщо мої роботи допоможуть зібрати кошти. Раніше роботи свої продавала, а от у такому аукціоні участь беру вперше.
Про місто-атомник каже захоплено – тихе, затишне. Та приїхала вона сюди не випадково – тут живе родина її чоловіка:
– Чоловік мій моряк. Із грудня він у рейсі. Мало не посивів, коли за тисячі кілометрів від нас дізнався про масштабний наступ росії на Україну, про окупацію Херсону. Ми одразу домовились, щоб він не читав ніякі новини, а отримував їх лише від нас безпосередньо. Тому. що з самого першого дня російського наступу ми самі помітили, скільки в ЗМІ вкидається фейкової інформації!
Херсон нині виглядає постапокаліптично, а росіяни – окупанти
Олена з помітною тривогою в голосі згадує: найстрашніше було в перші дні російського наступу – тоді було багато вибухів, точились запеклі бої у передмісті Херсону:
– Білозерка, Чорнобаївка – це все поруч. І в самому Херсоні всі вибухи і обстріли було дуже добре чути. Перші дні жили у підвалах. Ми живемо в Антонівці – це теж передмістя, згодом переїхали до родичів в сам Херсон і вже там пробули всі свої півтора місяці окупації.
Пані Олена розказує, що перший час люди дуже активно виходили на проукраїнські мітинги. Спочатку окупанти не притискали їх. Згодом почали використовувати шумові і димові гранати, стріляти в повітря і не тільки. Били людей, забирали, викрадали не лише на кілька годин і днів, а й на кілька тижнів. Траплялись часті випадки, коли потерпілі мали після таких інцидентів дуже важкий стан.
– Особисто мені не довелось потрапити на ці мітинги, бо маю двох дітей і їх не могла взяти із собою на акції, а вдома самих не лишу – такі часи були страшні, всі тримались купи. Взагалі, перші тижні місто було пусте. Це виглядало для нас дико і незвично. Напевно ніколи в житті не забуду цю постапокаліптичну картину квітучого і сучасного Херсону – пусті вулиці, дороги, зачинені магазини і установи. Лише ворожі танки і техніка шастали містом.
Так тривало перші кілька тижнів. Згодом потроху місто почало оживати, адже треба було жити далі.
Мером призначили місцевого колаборанта, але місто всеодно українське
– Велика подяка нашому попередньому меру міста. Він у нас просто золотий. Продовжував працювати, не дивлячись ні на що. Функціонували всі комунальні служби, була організована вся робота, необхідна для функціонування міста. Однак, на жаль, згодом його зняли, і призначили на цю посаду колаборанта – колишнього мера…
Пані Олена зазначає: референдуму для створення Херсонської народної республіки не було і бути не може:
– У нас більшість міста – проукраїнське. Але разом із тим більша половина населення виїхала. Там людей нема. Проте зараз працюють активісти. Окупанти їх вишукують, бо бояться.
Українська продукція у Херсоні закінчилась, а кримську не купують принципово
В перші тижні було дуже сутужно із всякою продукцією. Каже – криза гуманітарна була. Проте згодом почали все завозити з Криму.
– Все українське закінчилось. А їсти щось треба. Люди до останнього тримаються і не ведуться на кримську і російську продукцію, а вона вже переважає. Поки я була там, я не спробувала нічого кримського, так і мої рідні – тримаються досі. Єдине, що беруть, – пальне, його зараз в Херсоні вистачає, дефіциту нема. І дуже незвично взагалі, живучи у такому овочевому раю, мати нестачу овочів.
Згадує з гіркотою в голосі, що Херсонщина – це справжній райський куточок, туристичні об’єкти радували до окупації не одне заїждже око туриста, а землі годували всю країну і не тільки, край постачав безліч продукції – від помідорів до пшениці. А тепер це все вивозиться окупантами в росію.
– На територію України звісно продукція не везеться. Спочатку продукція була дуже дорога, згодом почала дешевшати. Але все одно вона не така дорога, як от тут зараз у вас. Наприклад, полуниця в Херсоні зараз коштує 30 гривень. а я на минулому тижні її купувала тут по 200.
Рублі не ходять, бо люди не беруть
Про перехід на рублі каже – розпорядження мера-колаборанта є, але на практиці рублі не ходять:
– Пенсії і зарплати отримують в гривнях, правда інколи із затримками. Багато людей залишилось без зарплати взагалі, а деяким платять лише оклад або менше. Спочатку працювало кілька банків, зараз – лише Приватбанк, спочатку туди була нереальна черга за готівкою. А тепер, кажуть, що і ці відділення працювати не будуть. Готівку невідомо де зняти. Її пропонують зняти з карток продавці на ринку, за це беруть від 4 до 15% від суми. Минулого тижня знову зник мобільний зв’язок із Херсоном, жоден український оператор не працює. Зараз функціонують декілька інтернет-провайдерів, але більшість людей повністю без зв’язку. В деякі селища привозили готівкою гривні, щоб сплатити пенсії. В Херсоні, на даний момент, рублі не ходять. Відкриваються супермаркети із російськими товарами, але ціни в гривнях.
Із телебаченням проблеми, там в перші дні вимкнули російські канали. Художниця каже, що принципово ні вона, ні рідня їх не дивляться. І так багато хто. Зв’язок з материковою Україною був і можна було знайти українські ресурси. Окупанти облаштували багато блокпостів по місту. Не можеш у себе вдома вільно пересуватись. Постійно тебе шманають і ретельно перевіряють.
– Шукають активістів, АТОвців. Ретельно перевіряють вміст телефонів, особливо у чоловіків. Можуть перерити в телефоні все, навіть кеш і корзину для сміття. Серед окупантів траплялись нам адекватні – могли навіть привітно привітатись, деякі намагались жартувати, однак це виглядало скуто, якось цинічно. Запам’ятала випадок, коли з одним таким почала спілкуватись, спитала – коли ви вже звідси заберетесь і дасте спокійно нам жити? А у відповідь чую – «ми тоже етого хатім».
Херсонці бояться бути забутими і покинутими Україною і чекають визволення
Безліч людей досі шукають шляхи, як вибратись з окупованої території, інколи вдається з третьої спроби. Але, на жаль, трапляються випадки, коли люди на свій страх і ризик їдуть попри заборону і потрапляють під обстріли – виживають не всі.
– Жити на окупованій території – Це не лише небезпечно, це й дуже важко. Ти ніби і живеш, ти ніби й далі у себе вдома, але щось не те. Боїшся поворухнутись, боїшся голосніше звичного вдихнути. В такому стресі ми прожили там півтора місяці і вирішили виїхати на благо дітей, бо думала я в першу чергу про їхню безпеку.
Жінка виїхала зі знайомою – як і всі, їхали окольними шляхами – це небезпечно, але так більше шансів вибратися. Їм – вдалося. Каже, всі люди на окупованій території чекають визволення. Бажають його і одночасно – бояться.
– Люди бояться бути забутими і залишеними. Вони хочуть жити в Україні. Чекають на наших захисників. Але разом з тим і бояться цього, бо не знають, що буде далі. Окупанти скрізь по передмістю окопуються, готуються до оборони. Я дуже хочу повернутись. Я дуже хочу повернутись в український Херсон…
На аукціоні зібрали майже сім тисяч гривень
Благодійний аукціон, в якому беруть участь картини Олени Панчишин, завершився другого червня. На ньому вдалось зібрати майже 7000 гривень. Між містян сам захід викликав неабиякий ажіотаж, було дуже багато ставок і бажаючих придбати якусь із картин – «Українську ніч» чи «Червону калину».
– Я буду тільки рада, якщо мої роботи і моя творчість стануться в нагоді задля доброї справи, – зізнається пані Олена.
Митчиня знайшла у собі сили покинути рідне місто, куди все ж планує повернутись. Її історія – це типова історія маленької перемоги над собою і над великою війною, що на дев’ятому році безжально увірвалась в тисячі, мільйони родин українців. Олена Панчишин знайшла себе у поліському Вараші і залишилась залюбленою у мистецтво, зуміла стати корисною у спільній боротьбі. А нам залишається споглядати її рукотворну красу-мистецтво і сподіватись, що скоро захисники переможуть окупантів і більше ніколи не доведеться створювати благодійні аукціони на підтримку армії. Хай вічно живе вільна Україна і її вільні люди!
***
*Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція – міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
