Війна в особистостях*. Лікарка, яка лікує і рятує своїм досвідом.
Вікторія Степанівна Мирончук працює в медицині вже чотирнадцять років. Лікарка вдало поєднує педіатрію і ультразвукову діагностику. Та і це ще не все, адже вона ще й заступник головного лікаря з організації і якості надання медичної допомоги у Володимирецькій багатопрофільній лікарні. І коли «районка» звернулась до головного лікаря – про якого профі написати до Дня медика, Іван Караїмчук одностайно із колективом вирішили: про Вікторію Степанівну!
Молода, енергійна, приваблива і струнка білявка в клопотах розкладає папери на своєму столі в робочому кабінеті і каже: про вік не питайте, не зізнаюсь нізащо.
Вікторія Мирончук
– В родині у мене медиків не було. Мама моя дуже хотіла, щоб я була лікарем. В дитинстві я дуже часто хворіла, не раз лікувалася в педіатрії із пневмоніями. Але всяких маніпуляцій, уколів не боялась, а зовсім навпаки – мені це завжди було цікаво. Для себе обрала Вінницький медичний університет. По-перше тому, що це один із найкращих університетів України, по-друге, адміністрація нашого колегіуму на той момент заключила договір із цим ВУЗом, і представники медуніверу приїздили на наші шкільні іспити і відбирали для себе потенційних студентів, яким рекомендували свій заклад, презентували його. Це, ніби-як, давало певні «плюси» для вступу туди.
Пані Вікторія для себе обрала напрямок педіатрії, але, зізнається, згодом зрозуміла, що це трохи не її, а точніше – їй цього було замало:
– З дітками дуже цікаво, вони безпосередні, щирі, чисті, як новий аркуш паперу. Я досі працюю в педіатрії ургентно. Але мені було затісно в цьому напрямку, хотілось більшого. Я хотіла працювати саме руками, однак в хірургію було вже йти пізно, а, точніше, на перекваліфікацію пішло б дуже багато часу при браку вільного. Тому, зупинилась на ультразвуковій діагностиці.
В медицині ультразвуковий діагност – як штурман, як наводчик на ціль
З апаратом УЗД лікарка працює вже більше п’яти років. Переймала досвід у колеги в Рівненському діагностичному центрі:
– Сучасні УЗД-апарати творять справжні чудеса і можуть побачити абсолютно все, що відбувається всередині людини – від ока до кінчика пальців на ногах. Ультразвукова діагностика – це перша інстанція, яка майже завжди візуалізує діагноз. Хоч він не ставиться на основі одного лише цього дослідження, а лише після цілого ряду досліджень, тим не менш, з дуже високою вірогідністю діагноз вимальовується вже після ультразвукової діагностики, якщо її проводить толковий лікар. Трапляється, що лікар-хірург звертається із допомогою – не бачить, з якого боку підступити із майбутнім розрізом, а УЗД це покаже детально. Ультразвуковий діагност – це як штурман, як наводчик, який точно вкаже на ціль.
Кожна історія хвороби із середини виглядає унікально
Лікарка каже, що кожна людина неповторна, унікальна, а завдання ультразвукового діагноста – знайти в пацієнті той «секретик», камінчик чи тромб, наприклад, і це може врятувати пацієнту і здоров’я, і життя:
– Не бачила ще ні разу, щоб вигляд внутрішніх органів повторювався. І кожна історія хвороби із середини виглядає унікально.
Пані Вікторія, жартує про себе медичним фаховим гумором, що вона, майже як відомий шукач скарбів Індіана Джонс – в пошуках дорогоцінних камінців. Щоправда, камінці – інші.
– Жовчокам’яна хвороба – одне із найпоширеніших захворювань серед пацієнтів. Часто доводиться досліджувати саме шлях камінця організмом. Якщо він вийшов з нирки і десь зупинився, то завдяки УЗД можна вияснити, де застряг, якої він форми, розміру – УЗ-давачем водимо по ділянці тіла в пошуках того «скарбу». Процес його виходу надто болісний, жінки кажуть, що це навіть більш болісніше, ніж пологи. Якщо камінь так і не виходить, ми пацієнтів відправляємо на Рівне його подрібнювати. Але, оскільки процедура відбувається майже наосліп, з першого разу «розбити» його може і не вийти. Тому трапляються випадки, коли людині доводилось їхати по три-чотири рази на подрібнення. А ще, (усміхається – авт.) було якось до ремонту дороги між Антонівкою і Городцем, коли людина їхала на подрібнення каменю, а він через таку дорогу вийшов сам й без процедури.
На УЗД часто можна знайти не те, що планували діагностувати
З 2018-го року Володимирецька багатопрофільна лікарня має новітній апарат для УЗД. Він може, окрім іншого, обстежувати судини. На знімку це виглядає незвично: просвіт судин система замальовує різними кольорами. Так вираховуються тромби і інші патології.
Процедура УЗД абсолютно безболісна, а часом навіть і приємна.
– Часто люди блаженствують, лежачи під час діагностики, особливо коли обстежуються судини на ногах. Адже відбувається повноцінний масаж ніг. Людям приємно, а заодно і ноги лікар перевірить, – жартує Вікторія Степанівна.
Найчастіше доводиться оглядати черевну порожнину:
– Нас вчили, і я завжди так роблю, особливо у жінок, що, оглядаючи черевну порожнину, обов’язково огляну ще нирки, органи малого тазу. Не раз траплялись випадки, коли людина і не здогадується про якусь проблему всередині. Прийшла на діагностику з одними скаргами, і, лише завдяки тому, що супутньо оглядаю матку, ми виявляємо хворобу жіночих органів. Серед людей існує думка, що, якщо нічого не болить, значить людина здорова. І, говорячи про онкологію, думають, що, як нічого не болить, значить ніяких пухлин нема. Проте, практика показує, пухлини можуть і не боліти. Ця дівчина, у якої випадково виявили доброякісну пухлину, встигла вчасно прооперуватись у Львові і я дуже рада, що змогла допомогти врятувати життя. А ще був випадок, коли старша жінка прийшла на огляд черевної порожнини, а у неї побачила «негаразди» по жіночому здоров’ю. Питаю – спіраль давно ставили? Відповідає – років десять тому. Кажу – бігом до гінеколога! А вона бідкається – так я ж не знала, що її треба колись видаляти! До відома, спіраль ставиться на строк до п’яти років.
Протипоказів до ультразвукової діагностики не існує
Бо, розказує фахівчиня, як дуже треба, то ніякі небажані моменти не стають на заваді:
– Нема протипоказів до УЗД. Звісно, небажано мати при цьому відкриту рану там, де треба обстежитись. Але, коли вкрай необхідно негайно провести таку діагностику, то проводимо. На УЗ-давач одягаємо стерильну гумову рукавичку і працюємо. Звісна річ, він завжди дезінфікується спеціальними засобами, тим більше після таких випадків. Також на УЗД небажано приходити із шкірними інфекційними захворюваннями. На жаль, досі трапляється навіть короста. Був випадок, коли після УЗД-обстеження наш лікар нею заразився від пацієнта.
Про останню зізнається: практика доводить, що короста досі існує в нашому 21 столітті:
– В першу чергу це відсутність індивідуальної гігієни. Не масово, але досі трапляються по селах випадки і корости, і навіть людських бліх – клопів. Це виявляли і я, і інші лікарі під час планових об’їздів сіл. Батьки самі бачать, що дитина покусана блохами, але вдіяти нічого не можуть, бо, щоб їх позбавитись, треба викинути килим, в якому ці паразити оселились, але ж «ну не викидати ж килим!». Ось якось так. Це досі є в наші часи. А на зауваження батьки ще можуть обуритись, бо вважають, що доглядають за дитиною на достатньому рівні. Проте, парадокс, діти, які ростуть брудними і недоглянутими, мають згодом міцний залізний імунітет, на відміну від тих «парникових», над якими батьки пилинки здмухують. Звісно добре, щоб діти були здоровим, але ж не «клин клином вибивати». Бути батьками – велика відповідальність, і треба усвідомлювати, що це саме той випадок, коли не підійде варіант «як-небудь».
Лікар – не професія, це – спосіб життя
– Для лікаря не існує дня чи ночі, святкового чи вихідного дня. Адже ти продовжуєш бути лікарем завжди, як тільки дав клятву Гіппократа. Хочеться цього медику, чи ні, але він може не мати вихідного дня чи відпустки. Йому можуть подзвонити й серед ночі і він має їхати допомогти, рятувати життя пацієнту. Тому, це не професія, це – спосіб життя. І ніяк інакше не може бути. Ти не можеш, навіть, собі дозволити вимкнути телефон, бо знаєш, що будь-коли ти можеш знадобитись. Ти не належиш собі, своїй родині. Діти медиків виховуються їхніми бабусями і дідусями в основному, чи татусями-матусями, якщо ті вільні від роботи. Поєднувати повноцінне материнство і роботу лікаря – це, вважаю, справжній подвиг.
Цікавлюсь визначенням в розумінні пані Вікторії, хто це – «хороший лікар»?
– Це широке збірне поняття. Людина може бути професіоналом, але з поганим характером. А може бути «божою кульбабкою», але спеціалістом так собі. І часом людям допомагають не професійні якості лікаря, а оте добре слово, сказане ним наостанок візиту пацієнта. Бо, як тільки скажеш пацієнту щось хороше, він одразу трохи вже й здоровішим стає (по-доброму посміхається, – авт.). А буває, що лікар детально і якісно розписав рецептуру і процедуру лікування, ідеально підібрав препарати, які ідеально суміщаються в лікуванні, але наостанок нагрубив чи був не надто ввічливими. І людина виходить із кабінету із цим рецептом, який стовідсотково її вилікує і врятує, але те останнє слово зробило свою погану справу і людина відчуває себе ображеною, хоч і врятованою. Взагалі, думаю, всякий спеціаліст хороший, якщо він робить те, що любить робити, якщо віддається своїй роботі повністю. Я дуже люблю свою роботу і дуже хочу бути хорошим лікарем. Людей, і тим більше дітей, треба лікувати якісно, а не «якось».
Вже доводилось лікувати поранених військових
Запитала у Вікторії й про вимушений у воєнний час досвід лікарської допомоги військовим:
– Було кілька випадків, коли до нашої лікарні звертались військові із пораненнями, отриманими у бою. Там, на місці зіткнень, їх одразу направили до найближчих лікарень, а потім – на доліковування до нас. Всі ці пацієнти отримали мінно-вибухові травми. Всі медичні працівники нашого закладу пройшли підготовку із сортування пацієнтів – це черговість надання допомоги пацієнту по важкості його стану: чим важчий стан, тим скоріше ми йому маємо надати допомогу. Наше приймальне відділення повністю укомплектоване медикаментами, ліжкомісцями. Ми готові до бою за кожне життя. Ми віримо, що готові в повній мірі. Ми будемо боротись на своєму фронті. А ще ми надіємося, що наші вміння не знадобляться на практиці.
19 червня щороку медики святкують свій професійний день
З цієї нагоди пані Вікторія передала слова вітання своїм колегам:
– Звісно, всім нам бажаю здоров’я, терпіння, благополуччя. Може, не так вдячності від пацієнтів, як все-таки розуміння від них. І головне – миру в наш тривожний воєнний час!
Нашій лікарні хочу побажати – щоб нам не довелось побачити все те, пов’язане із війною, що теоретично ми можемо побачити. Щоб не дійшло до цього. Я дуже співчуваю тим медикам, які працюють в умовах обстрілів і окупації. Це дуже страшно і дуже важко. А ще важче – коли тобі привозять пораненого ворога і ти, попри свої принципові політичні і особисті погляди, мусиш його лікувати, бо – мусиш! Ти маєш виконувати свій обов’язок і дотримуватись міжнародних конвенцій, але з яким серцем ти маєш це робити по відношенню до людини, яка прийшла на твою землю вбивати, знищувати цілі міста, будинки, мрії і життя? Тому і бажаю, щоб в нашому регіоні не довелось працювати лікарям в таких умовах. Щоб ніде медикам не довелось працювати в таких умовах! Мирного неба всій Україні і перемоги!
***
Матеріал створено в рамках грантової діяльності ТОВ «Володимирецький вісник». Проєкт «Регіональний ЗМІ «Володимирецький вісник»: локальна редакція – міст між владою та людьми» став можливим за фінансової підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ) «Підвищення ефективності місцевих медіа та збільшення їхньої ролі в громадах»», який реалізовується за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
