Момоток Володимир Миколайович 08.01.1979 – 20.08.2022рр. Військовослужбовець Збройних Сил України з 2015 року. Служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Отримав поранення й перебував у госпіталі. Пішов на риболовлю і не повернувся…
Доля – майже як у всіх
Володимир після закінчення Антонівської школи навчався в Херсонському державному технологічному університеті. Потім служив в армії, на строковій. Згодом жив і працював у столиці. Одружившись, разом з коханою повернулися у рідне село. Та молодій жінці спокійне життя в поліській глибинці видалось нецікавим. Не довго думаючи, зібрала речі й поїхала геть.
Через деякий час в житті Володимира з'явилась інша жінка. Прийняв її і дітей, як рідних. Народилася спільна донечка. Але сімейне щастя тривало недовго. Дружина сама зруйнувала всю довіру у відносинах.
Потім у 2013 році у Володимира помер старенький батько. Молодому чоловіку було дуже тяжко пережити жорстокі життєві шторми. Чутливий Володимир сприймав близько до серця різні свої хвилювання і негаразди. Був найменшим і єдиним хлопцем у родині, тож старші сестри опікувались і дуже любили його за доброзичливу, м'яку вдачу.
Добровольцем – на війну тричі
У 2015 році вирішив піти добровольцем захищати цілісність держави у зону дії антитерористичної операції. Підписав перший контракт. У Рівному проходив медогляд. Поміж медичного персоналу у білих халатах, впізнав її – ту саму карооку білявку, яка щоліта приїздила до діда і баби у Антонівку, з якою він колись у дитинстві товаришував. Обмінялися контактами. Відновили спілкування. З того часу і донині, всі ці тяжкі роки війни, Катерина лишалася для нього сенсом життя, надійним ангелом-охоронцем, особистою психологинею, порадницею, наставницею, вірною і бойовою подругою.
Фото з архіву родини
Володимир прибув в зону АТО 14 січня 2015 року і перебував там до 24 червня 2016 року. Отримав звання молодшого сержанта, був командиром гармати. Другий контракт – з 22 червня 2017 по 22 грудня 2017. Мав посаду – командир гармати протитанкового артилерійського взводу. Сержант. Третій контракт – з 6 лютого 2019 по 6 лютого 2020 рік. Проходив службу в 95-й десантно-штурмовій бригаді в місті Житомирі. Навчав молодих бійців стрибати з парашутом, хоч сам дуже боявся цих стрибків з неба.
Якось, приїхавши у відпустку, привіз додому сухпайок, щоб рідні скуштували справжньої армійської їжі. Робота військового йому подобалась.
З перших днів повномасштабної україно-російської війни самовіддано рвався у бій. Не міг лишатися в тилу, коли побратими воювали на передовій. Останні чотири місяці був на «нульовому» рубежі оборони, на Вугледарському напрямку.
Фото з архіву родини
Поранення не смертельне. Але смерть його знайшла
Кожен день о п'ятій ранку рідним з бойових позицій надсилав повідомлення: «Я вдома. Живий». А восьмого серпня подзвонив, що поранений. Промовив фразу, яка навічно в'їлася в пам'ять рідних: «Ви навіть не уявляєте, з якого пекла я вийшов». Відтак, опинився у Черкаському госпіталі з тяжкою контузією і осколковим пораненням у плече. Після пережитого явно потребував психологічної підтримки і реабілітації. Дуже просив лікарів, щоб відправили його на лікування у Рівне. Ближче додому. Бо там його сенс життя, ангел-охоронець, там його чекала кохана Катерина.
Сильний головний біль. Німіли пальці ніг. Лишався в Черкасах. Щоб хоч якось відволіктися від тяжких спогадів про війну і загиблих товаришів, згадав своє давнє захоплення - риболовлю. Придбав вудку і на Дніпро…На Спаса…
У суботу, 20 серпня, на дзвінки рідних не відповів. Через три дні з Черкаського госпіталю повідомили, що Володимир пропав. На сайті місцевих новин з'явилось таке повідомлення: «Рятувальники дістали з Дніпра 43-річного чоловіка. Тіло загиблого шукали три доби. Знайшли за п'ятнадцять метрів від берега».
Фото з архіву родини
А в Антонівці родина впізнала Володимира Момотка по татуюваннях.
Катерина у фейсбуці поширила спогад: «Самий добрий, самий світлий, самий мужній, самий надійний, самий відданий, самий терплячий, самий щирий і самий справжній, безмежно люблячий. Мій Вовочкін, таким ти був ще з дитинства, таким назавжди лишися в моєму серці! Вічна і світла пам'ять тобі, мій хороший! Царство небесне і вічний спокій...»
Фото з архіву родини
Так скінчилась війна й історія життя ще для одного воїна, захисника України. Але не закінчиться пам'ять про нього – про Воїна, Українця, патріота. Смерть забрала тіло, але не забере пам'ять.
Похоронили Володимира Момотка в рідній Антонівці з військовими почестями 29 серпня 2022 року.
