Сибіряк, із родини депортованих українців за часів радянщини, донедавна генеральний директор Рівненської АЕС, варашанин, його нині обрано першим заступником міського голови Вараша, – Павло Павлишин відповів на запитання журналістки «Володимирецького вісника». Знайомимо наших читачів з нетривіальною особистістю управлінця та почуємо про стан справ у Вараській громаді з уст нещодавно призначеного чиновника міськради.
Деколи в нашій журналістській роботі доводиться бути настирливим, ба, навіть набридливим – на інтерв’ю не кожен держслужбовець погоджується. Проте, Павло Яремович Павлишин, вже міський чиновник, погодився виділити годину для розмови. Особисто мені було цікаво почути відповіді і на питання з числа резонансних тем, пов’язаних з його ім’ям, і на господарські, з огляду на його нові обов’язки та зовнішні фактори нашого сьогодення.
Павле Яремовичу, днями буде два місяці від часу, коли Вас обрали на посаду першого заступника міського голови Вараша. З чим довелося на цій посаді зіткнутися вперше, а що з обов’язків вже було знайоме?
– Раніше, на посаді директора РАЕС доводилось перетинатись з діяльністю виконкому міськради, але визнаю, що не повністю обізнаний із нормативним та законодавчим аспектами місцевого самоврядування. Уже працюю над цим. Хочу відмітити, що у Вараській місьраді, у колективі працівників виконавчих органів, доволі компетентні спеціалісти, тому можу прийняти оперативне рішення, порадившись з ними.
Воєнний стан, колапс, блекаут – як діяти першому заступнику в таких ситуаціях? За що Ви відповідаєте, які процеси контролюєте?
– Згідно з посадовою інструкцією, за мною закріплені обов’язки контролю безпекової ситуації на території Вараської громади. Також в моїй компетенції – організація відповідних робіт і їх супровід до виконання. Щодо ситуації в енергосистемі, яка сталася нещодавно, то ми раніше відпрацьовували можливі сценарії, тому переглянули та поповнили наші резерви необхідним обладнанням. В таких випадках, як от блекаут енергосистем, важливо правильно організувати усі процеси та інформувати населення. Ми вивчили нормативні документи, обладнали приміщення, куди можна йти в разі позаштатних ситуацій. На жаль, не встигли на той момент закупити рації. А також зв’язок, який не потребує живлення, був зроблений лише на п’ятдесят відсотків.
Друге важливе питання у форс мажорних обставинах – забезпечення водопостачання, тепла та каналізація. Перш за все, необхідно вирішити питання електропостачання для критично важливої інфраструктури міста і громади загалом.
У перший день блекауту температура в мережах теплопостачання міста стрімко знизилась. Вже облаштовані в місті «Пункти незламності», де можна зігрітись, взяти теплу воду, зарядити телефон. У четвертому та п’ятому ліцеях міста також були розгорнуті пункти обігріву. Я вважаю, що ми впоралися з виконанням цих завдань і мої колеги постійно поліпшують умови в цих приміщеннях. Для лікарні ми ще раніше потурбувались про резервне живлення.
Чи можна сказати, що блекаут є перевіркою діяльності всіх служб Вараської громади?
– Так. У таких умовах ми побачили наші недопрацювання і що потрібно зробити насамперед. Важливо налаштувати комунікацію усіх служб: ДСНС, місцевої влади, поліції, СБУ, колективу РАЕС. Кожен з нас засвоїв уроки тієї ситуації.
На офіційних ресурсах ДП «НАЕК Енергоатом» зазначено, що Вас перевели в іншу установу на період воєнного стану. Разом з тим нещодавно сталася резонансна подія, пов’язана з вашою родиною. Чи пов’язане переведення на іншу посаду з цим випадком?
– По-перше, в ЗМІ висвітлюють різні погляди про цю подію, і більшість з них – суб’єктивні. Я не приховував цього прикрого випадку. У кожного з нас є діти і не завжди вони чинять правильно, так, як прийнято в суспільстві. Моєму синові 36 років, він вже дорослий і сам несе відповідальність за скоєне. Я вважаю, що ЗМІ проявили аж надто завищену цікавість до цієї події і, певно, якісь люди витратили на це чимало коштів, щоб так її яскраво висвітлити. Дві медичні експертизи засвідчили, що жінка померла не від наслідків того інциденту, що трапився на Білому озері. Я не виправдовую дій сина. Поки триває розслідування в цій справі, сподіваюсь на об’єктивність і законність дій правоохоронців.
Все-таки, саме трагічний випадок за участі сина вплинув на рішення керівництва перевести Вас на іншу посаду?
– Я і раніше розглядав питання змін у професійній діяльності. Але почалася повномасштабна війна і довелося відкласти вирішення цього питання. До слова, коли мене обрали першим заступником міського голови, наказ про переведення мене в «Атомремонтсервіс» було скасовано.
Чи сьогодні Ваші колеги Вас не звинувачують, що, мовляв, у такий складний час залишили посаду на стратегічному об’єкті та перейшли на «легшу» посаду?
– Ні, всі дуже добре все розуміють. Вважаю, що можу ефективніше працювати і реалізувати себе тут, на посаді першого заступника міського голови, ніж, наприклад, у «Атомремонтсервісі». Особливо у ці скрутні для громади часи.
Які недоліки в діяльності органів місцевої влади Ви побачили зараз, бо раніше Ви постійно зазначали бездіяльність місцевої влади і комунальних служб. Що вже зробили задля вирішення цих питань?
– Не скажу, що це категоричні недоліки, але є речі, які треба було б поліпшити, скоригувати, удосконалити. Перше, що мене хвилює, це неналежні умови, в яких наші діти проводять наразі, під час «повітряної тривоги», позашкільну діяльність, гуртки. Приміщення потребують негайного і якісного ремонту.
Друге питання – ремонт лікарні, закупівля необхідного обладнання для роботи. Зараз ми готуємо проєкт щодо реконструкції приймального відділення, а наступного року почнемо його реалізацію. По галузі освіти. Треба усунути недоліки в облаштованих найпростіших укриттях і підрядники працюють в цьому напрямку. На мою думку, немає структурованого підходу до виконання ремонтних робіт. Бо всі працюють не у єдиній системі і майже немає контролю цього процесу. Це я не лише кажу про Вараш, а й про заклади освіти в усій громаді.
Важливим є питання благоустрою міста, але тут потрібно відштовхуватись від низької зарплати працівників одноіменного комунального підприємства, які демотивовані щось робити. За їх зарплату соромно – це копійки. Тому, не можу собі дозволити претензій до роботи персоналу комунальних служб, поки не змінимо фінансування статті зарплат.
Щодо діяльності виконкому – є певні питання, але ця сфера регулюється нормативно-законодавчими актами, які потрібно виконувати.
Чи з міського бюджету вже виділені кошти на усунення недоліків, про які Ви щойно згадали, чи поки це лише в планах?
– Звісно є напрацювання. Вже розроблений кошторис на 2023 рік, але його доводиться корегувати задля раціональнішого використання коштів. Наступного року плануємо змінити підхід до надання послуг, контролю виконання робіт підрядниками.
Чи вплине в подальшому аналіз виконаних робіт на ретельніший відбір підрядників, бо Ви неодноразово зазначали про неякісне виконання ними робіт?
– Це не лише вина підрядників, адже їм теж треба визначити чіткі правила для виконання завдань. Основною причиною неякісного виконання робіт є неправильна організація замовлення послуг. Проте, всі мають розуміти, що треба відповідально ставитись до виконання своїх обов’язків.
Чи змінилися Ваші бачення процесів життєдіяльності міста у порівнянні з точки зору фахівця енергетичної сфери і сьогоднішнього чиновника? Чи відстоюєте ті ж принципи?
– Не думаю, що змінилися, бо я обізнаний в сфері місцевого самоврядування, проте зараз не можу собі дозволити критикувати діяльність місцевих органів, як раніше. Зараз разом працюємо над покращенням організації роботи щодо надання послуг населенню громади.
Посада першого заступника міського голови виборна і через певний період каденція закінчиться. Чи плануєте Ви повернутися в альмаматер – атомну енергетику?
– Важко відповісти, бо на це рішення впливає багато факторів, обставин. Поки це питання не на часі.
На Вашу думку у чому полягає головний потенціал Вараської громади?
– Громада має значний інтелектуальний і матеріальний потенціали. Ми маємо достатній бюджет, щоб розвивати не лише місто, а й населені пункти громади. В цьому плані міськрада вже працює, забезпечуємо школи та дитячі садочки. Попри війну намагаємося підтримувати експлуатаційний стан доріг, виконали деякі ремонти. Також намагаємося розвивати нашу інфраструктуру, культурну, освітню галузі.
Стратегічне питання. Що Ви думаєте стосовно нападу Білорусі на Україну? Чи є загроза бойових дій на території нашого району і чи це справді небезпечно для РАЕС?
– Про ситуацію знаю мабуть не більше, ніж кожен пересічний житель громади. Ніхто не може впевнено сказати, чи буде цей напад. Однак ми готуємося. Військові зі свого боку готуються до оборони, а ми розробляємо маршрути евакуації населення у випадку нападу.
Уже грудень, а це означає, що через декаду буде завершено бюджетний рік і запущено план на 2023 рік. Що планується в громаді на наступний рік?
– Проєкт бюджету на 2023 рік уже готовий, але ми вносили певні корективи у зв’язку зі зміною законодавства на період воєнного часу. Основна частина коштів передбачена на витрати в оборонній сфері, розвитку громади, проведення ремонтних робіт. Із резервних коштів частина передбачена на закупку дизельних генераторів, щоб забезпечити безперебійну роботу об’єктів критичної інфраструктури.
Для сіл громади теж виділені кошти, чи, як завжди, за залишковим принципом?
– Звісно, пам’ятаємо про наші сільські території. Нещодавно виділили кошти для завершення ремонтних робіт у закладі освіти у Старій Рафалівці. Нам треба амбулаторії мінімум у двох селах, визначаємося чи це будуть модульні конструкції, чи ремонтуватимемо наявні приміщення. Зараз закуповуємо два шкільні автобуси, закуповуємо техніку та комп’ютерне обладнання для шкіл.
Нещодавно ми пережили ситуацію, коли вся країна опинилася в блекауті і без зв’язку. Як плануєте вирішувати це питання, можливо, планували закупку Starlink для громади?
– Це питання зараз на порядку денному і ми його вирішуємо. Про закупівлю Starlink для громади я домовлявся з декількома своїми друзями, що живуть за кордоном. Сподіваюсь, їх для нас придбають.
Чи для сіл громад передбачено альтернативні джерела живлення, чи люди самі повинні про це подбати?
– Звичайно, господарі приватного господарства повинні самі вирішити це питання, але майже в кожному селі є дизель-генератори у школі, ми і надалі працюємо над закупівлями необхідного.
Павлишин – непублічний? Трішки поговоримо про особисте Ваше життя. Родина – це наш тил, а що для Вас значить родина?
– Родина для мене – це головна цінність. Мені пощастило мати хороших дружину, двох дітей. Я відчуваю велику підтримку від них. Моя дружина займається власною справою. Вона завжди дає слушні поради, допомагає вгамувати надмірну емоційність та підтримує мене.
Які Ваші життєві принципи, рамки за які Ви не переступите?
– Ризик – благородна справа і не ризикувати, значить не розвиватися. Проте, потрібно знати межі і в цьому. Наприклад, вважаю неприйнятним ризикувати людьми заради виробничих цілей. Намагаюсь не ображати колег, незалежно від того, яку посаду вони займають. Також дотримуюсь етичних норм поведінки.
Пропоную бліц-опитування. Якими будуть Ваші дії, якщо на Ваших очах трапиться хуліганство, чи втрутитесь Ви у конфлікт? Чи кинетесь у бійку?
– Якщо чинять шкоду слабшій людині, то без сумніву.
Ви їдете в авто і раптом перебігає дорогу кошеня, Ви зупинитесь чи переїдете його?
– Зупинюсь. Однозначно.
Мисливством займаєтесь? Ви вбиваєте тварин?
– Маю усе необхідне спорядження для мисливства, але вкрай рідко ходжу полювати. Власне, для мене мисливство – це має бути дійсно екстрим і справді перемога чесним шляхом, а не заготовка і просто вбивство.
Ваш антистрес після важкого робочого дня?
– Час з родиною, фізична активність – біг, їзда на велосипеді, плавання, читання.
Яка переважна тематика Вашої домашньої теки книг і фільмів?
– Лідерство і менеджмент. Люблю читати і вивчати біографії успішних особистостей, а також дивитись детективи. Ще я люблю готувати. Запікаю, смажу, готую плов, рибу, стейки, м’ясо – усе, окрім тіста. Я вишукую оригінальні рецепти, а додому закупив усілякі мангали, барбекю, печі, приправи. Раніше частіше куховарив, а зараз, через війну, рідше, але бавлю оригінальними стравами родину та своїх друзів.
Усім співрозмовникам ставлю запитання про 24 лютого, що це був за день у Вашому житті? Що було в пріоритеті того дня: родина чи робота?
– Я встаю рано, о п’ятій годині, тому одразу ранок почався з тривожного дзвінка – мій товариш зателефонував і розповів про вибухи у Херсоні. Для мене це не було несподіванкою, але водночас і неочікувано. Ще раніше на РАЕС ми готувалися до можливого такого сценарію. Але не міг повірити, що напад таки станеться. Безумовно, зібрав усю родину, молодший син приїхав з Києва до нас – їхав дві доби. Дружина склала всі необхідні речі, документи. Весь наступний тиждень я ночував на роботі, ненадовго приїжджав додому, але був на зв’язку з рідними постійно. Звісно, дружина мала можливість поїхати за кордон, але не мала бажання. Лише у квітні на 2,5 тижні поїхала, але це було необхідно для мене.
Мова, армія і віра – що ці слова для Вас?
– Я народився в Сибіру, в Красноярському краї, тому мене постійно нині на блокпостах надзвичайно уважно перевіряють, побачивши місце народження. Мій батько із Калуша, а мама з Литви, але вони були родинами виселені до Сибіру, де і познайомились. Там народився я і моя сестра. Я закінчив шість класів російськомовної школи і потім ми переїхали в Калуш. Згодом я завершив Одеський політехнічний інститут, тому мені було складно розмовляти українською. Після того, як вийшов закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», усі наради на РАЕС проводились виключно українською мовою. Багатьом моїм колегам було важко перейти. З початком війни я став ще категоричнішим в цьому питанні і мене неможливо переконати змінити ставлення до мови.
Я прожив деякий час в Росії і більше не хочу туди повертатися ні за яких обставин.
П’ять років тому я прочитав одну книгу, де зазначалося що держава має бути на першому місці, за нею в пріоритеті родина, а далі інший перелік цінностей. Довгий час не міг з цим погодитися, але війна допомогла осягнути правдивість цього постулату. Немає держави – немає родини, бо за кордоном нас не дуже чекають. У питанні релігії – я лояльний до всіх віросповідань. Усі члени моєї родини належать до різних конфесій. Кожен має право на свободу віросповідання, головне цим не шкодити суспільству і державі. Стосовно армії. Я офіцер запасу і розглядав питання мобілізації. Проте, зараз зважую, де можу бути кориснішим.
Мабуть в силу досвіду мого співрозмовника, але домовленого дедлайну розмови ми дотримались. Чи був щирими – видається, що так. Хоча на деякі питання дійсно, в силу зовнішніх обставин, відповіді вимушено були короткими – і це відчувалось.
Полишаючи кабінет першого заступника, чомусь на думку прийшли крайні рядки пісні Тараса Петриненка: «…Ще свічка наша не згоріла, ще наша молодість при нас. А те, чи варте наше діло – то скажуть люди й скаже час…»
