Побратима не покинули: військовослужбовці-тероборонці Вараського району винесли з-під мінометного вогню пораненого воїна з іншого підрозділу. Сьогодні такі подвиги військових ЗСУ вже давно буденні. А будні тяжкі - Україна бореться з російським окупантом-агресором. Авторський матеріал з серії «Малі історії великої біди». Історія дев'ятнадцята: будні мирних, але мужніх воїнів ТрО.
Сьогодні Бахмут на слуху всього світу. Там зараз справжнє пекло, проте наші воїни борються за кожен метр української землі, докладаючи неймовірних зусиль, щоб зупинити агресора з росії, ворога. Боронять Бахмут і наші земляки, жителі Антонівки та Великих Цепцевич Вараського району, а нині бійці одного з батальйонів 104-ї бригади ТрО з позивними «Лебідь» і «Гоша».
Бійці 104-ї ОбТрО
«Сарафанне радіо» цілодобово носить новини - і добрі, і погані. Журналісту їх усі треба уважно перевіряти - аби не стати разом зі своєю аудиторією жертвою ворожої пропаганди та не нанести моральної травми. Але ця історія, розказана земляками військовослужбовців з територіальної оборони Вараського району, варта озвучення.
…Поряд з бійцями розривалися російські міни. Вони відповідали «взаємністю» і не підпускали до українських позицій російські ДРГ. І ось у цій, здавалося б, безперервній канонаді обстрілів, поліські тероборонівці почули стогін – хтось благав про допомогу. Це був військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» із позивним «Батя». У нього були численні поранення, самостійно вийти у безпечне місце, до медиків, він не міг. Воїни «Лебідь» та «Гоша» не розгубилися. Наклавши пораненому турнікети, поліщуки більше кілометра несли, фактично тягли його на собі під мінометним вогнем ворога. То завмирали, коли недалеко прилітало, то знов по метру рухались уперед, до своїх, тягнучи незнайомого воїна, але такого ж бійця, як і самі. А він лише стонав від болю та все просив: «хлопці, не покиньте, хлопці...».
І таки винесли в безпечне місце та передали медикам, попередньо на КСП ще раз надавши меддопомогу - поправили турнікети та перев'язки. Бо десь «Батю» чекала родина з перемогою та і «Лебедя» з «Гошею» в Антонівці і Великих Цепцевичах чекають і моляться.
Зараз життю «Баті» нічого не загрожує, він госпіталізований. Там же перебуває і «Гоша», проте загрози життю, на щастя, немає. А «Лебідь» повернувся на позиції, до побратимів підрозділу.
До слова, з постійного місця дислокації на Поліссі на бойові позиції бійці виходили, вже маючи навики надання домедичної допомоги в умовах бою, з аптечками, належним чином укомплектованими, – їх їм видали у підрозділі, як і інструктажі з тактичної медицини. Лише деякі важливі медпрепарати докупили бійці тероборони «на всяк випадок». А на війні такі випадки можуть бути щохвилини.
Отак виглядає справжнє бойове братство – не зрадити в критичний момент. Ці вічні істини для «Лебедя» та «Гоши» та інших бійців 104-ї бригади тероборони не просто слова. І хоча їх вчинок є справжнім подвигом, самі тероборонівці кажуть, що це не так, – це звичайні будні війни, а вони зробили те, що й мали. Таких історій розказують десятки. Про кожного земляка варто писати. І з такими воїнами Україна неодмінно переможе. Це лише питання часу.
