Уранці 9 лютого 1943 року відбулася трагедія – вбивство жителів польського і українського походження в селі Паросля, яке на той час перебувало у складі Сарненського повіту, Волинського воєводства. За сучасним адміністративно-територіальним поділом України, воно знаходилося у Володимирецькому районі, Рівненської області, між Жовкинями, Антонівкою та Володимирцем. Сьогодні це вже Вараський район. За різними даними було вбито від 130 до 190 осіб. Позаштатна кореспондентка Володимирець.City у 81-річницю злочину дізнавалася більше про українську та польську версії щодо цієї історичної трагедії: хто це вчинив, чому така відмінність у іменах ймовірних винних й розбіжності у кількості жертв?
Саме цю дату, 09.02.1943, польські історики вважають одним із перших епізодів польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни, який названий «Волинська різня». Натомість українські історики запевняють, що конфлікт почався з антиукраїнських акцій Армії Крайової на Холмщині навесні 1944 року. Однозначну відповідь дізнатися неможливо, але одне можна сказати точно: цей конфлікт минулого століття переріс у справжню війну між державами, від якої страждало переважно мирне населення. А його відголоски лунають донині.
– Польсько-український конфлікт почався ще 1938 року зі спалення церков на Волині. А пізніше, 1939 року, коли було поділено кордони Польщі між СРСР і Німеччиною за «лінією Керзона», ситуація значно погіршилася, – висловлює свою думку вчитель історії Сваринівської гімназії Ганзюр Олександр Олександрович. – На території Волинського воєводства конфлікт розпочали червоноармійці, щоб посіяти розбрат між двома націями, які до цього жили спокійно, я б сказав навіть дружньо.
Паросля – колишнє польське поселення на Волині, яке припинило своє існування у роки Другої світової війни. На сьогоднішній день про існування колонії нагадує лише пам’ятний знак, який там встановлений. Доїхати до Парослі можливо лише лісовою дорогою, для якої потрібен спеціальний транспорт. Саме ж місце сховалося за могутніми деревами, де колись стояли будинки й вирувало життя. Мовчазні дерева нагадують про історію вісімдесятирічної давності, свідками якої деякі з них і були. Неподалік цієї території жителі навколишніх сіл влітку їздять збирати чорниці.
Так виглядає зараз село Паросля
– Ми щороку заїжджаємо на «польську могилу» саме так у нас називають Парослю, – розповідає пані Тетяна, жителька села Сварині, яке розташоване за 10 кілометрів від Парослі. – Задля того, аби вшанувати хвилиною мовчання безневинно вбитих людей. А також, щоб наші діти не забували історію свого краю.
«Найчастіше напад приписують сотні Григорія Перегіняка – «Коробки». Значно рідше згадують інший повстанський загін на чолі з Макаром Мельником на псевдо «Кора». Обидві ці версії ґрунтуються, здебільшого, на свідченнях колишнього мешканця Парослі та кількох непрямих доказах. Разом з тим, поза увагою істориків залишається важливе, хоча й доволі специфічне джерело, − кримінальні справи тої пори. Адже наприкінці та після Другої світової війни багато колишніх упівців потрапили до радянського полону та розповідали на слідстві про свою попередню діяльність. А отже, якби до вбивства мешканців Парослі були причетні українські повстанці, то відповідні згадки могли залишитися у протоколах допитів вояків загонів Перегіняка та Мельника», − йдеться у матеріалі Сергія Рябенка «Паросля. Про що розповідають кримінальні справи?»
«Не можна оцінювати чиюсь достовірність лише за його національністю»
9 лютого 1943 року на північно-східній Волині, в Сарненському повіті, партизанський загін озброєних людей увійшов у польське поселення Паросля. Вони захопили село, пов’язали мешканців та повбивали їх сокирами й іншою холодною зброєю. Село спалили, а сьогодні існує лише сумна згадка про нього. З цим історики більш-менш погоджуються. Та дискусії виникають, коли намагаються встановити: хто ж усе-таки винуватець цієї історії і яка була точна кількість жертв?
Щодо того, хто все ж таки вчинив різанину у Парослі, існує багато версій. Одні запевняють, що це німці, інші – російські партизани, декотрі – що українські націоналісти. «Не можна оцінювати чиюсь достовірність лише за його національністю», – пише у своїй статті «Паросля – різанина у польському селі на Волині» польський дослідник й журналіст Павло Богданович. Розглянемо декілька поглядів на історичні події.
Версії щодо винуватців вбивства населення Парослі
Польський історик Гжегож Мотика у своїй праці «Українські партизани 1942-1960» стверджує, що це вчинила сотня УПА, якою командував Григорій Перегіняк (Довбешка-Коробка) одразу ж після роззброєння німецького поста у Володимирці, що відбулося вночі з 7 на 8 лютого 1943 року. «Паросля, розташована в Сарненському повіті, була досить заможним селом, в якому жили 27 польських родин. Вранці 8 чи 9 лютого 1943 р. сотня «Довбешка-Коробки» прибула в село», – читаємо у книзі.
На початку лютого цього року мені вдалося порозмовляти з громадянином Польщі, який має родину в селі Сварині, тому вже тривалий час цікавиться польсько-українським конфліктом на цій території. Зємба Томаш підтвердив усе вище сказане й продовжив розповідь.
– До Парослі увійшли люди, озброєні ножами й сокирами, представилися вони російськими партизанами. З собою привели ще шістьох козаків, яких взяли в полон у Володимирці. Навколо села поставили сторожу, яка вбивала всіх, хто проїжджав повз нього. Нападники почали вимагати від поляків їжу. До кожної оселі увійшло по декілька партизанів. Поївши, вони вбили полонених козаків в оселі Колодинських. Потім повідомили, що до села наближається німецький підрозділ і в жителів можуть бути неприємності за допомогу російським партизанам. Тож нападники змусили людей лягти та зв’язали їх – щоб ситуація була схожа на пограбування. Багато людей чинили опір, але жодного виходу не було. Після зв’язування почалося масове вбивство ножами й сокирами – загинуло від 149 до 173 людей. За офіційними даними вижило 12 дітей, які до кінця життя залишилися каліками. Майно забрали та вивезли. Нападники спілкувалися українською, яку поляки добре знали й розуміли, – розповідає пан Томаш.
Значно рідше трапляється версія про вчинення злочину повстанським загоном на чолі з Макаром Мельником на псевдо «Кора». Ще одна стверджує, що до вбивства мешканців Парослі був причетний загін Петра Нетовича.
Також існує версія, що Радянський Союз висадив свій десант на територію Полісся. Більше 200 загонів НКВД було кинуто на Полісся для того, аби дискредитувати рух УПА. Російські найманці умисне переодягалися у форму упівців та робили підлості (забирали свійських тварин у звичайних селян, грабували, а хто чинив спротив, того вбивали), щоб налаштувати людей, зокрема поляків, проти УПА.
– Історія різні у Парослі почалася з того, що сотня УПА вислала у Парослю двох вершників для розвідки. Ті прибули на місце призначення, увійшли в село, а потім безслідно зникли. Тому 9 лютого 1943 року у село прийшов «ніби-то» загін упівців. Поставили навколо села охорону, аби ніхто не зміг вийти, усі інші зайшли всередину. Попросилися їсти й пити, після застілля почали запитувати про двох вершників, які приїжджали до них, але назад не повернулися. Розлютившись, зігнали всіх докупи, зв’язали і почали жорстоко вбивати. Потім усі тіла скинули в колодязь, а Парослю спалили, – розповідає у телефонній розмові Шевчук Сергій Володимирович, краєзнавець, педагог та активіст з Жовкинь, який уже більше 15 років доглядав та прибирав меморіал.
– Але згадаймо події на день раніше, – продовжує Сергій Володимирович. – Коли в ніч з 7 на 8 лютого відбувся перший бій УПА. Тоді сотня Григорія Перегіняка «Коробки» атакувала німецький гарнізон у Володимирці на Рівненщині. А на зворотньому шляху вони навряд чи зупинялися б у польській колонії, аби вбити людей. Адже після визволення Володимирця від нацистських окупантів, і там роботи було вдосталь. А після потрібно було відійти якнайдалі від місця події, щоб їх не вичислили і не знищили німці, а не йти вирізати сусіднє село. Тому я не вірю, що це зробили справжні упівці. Звісно ж ця подія є неоднозначною, усі можуть висувати лише свої припущення, так як архіви досі не відкрили. Але схиляюся до версії, що це зробили переодягнені радянські партизани, у лавах яких можливо і були прорадянські українці.
Але чому польські дослідники так наголошують на мові, якою говорили нападники? Адже можна було використати безліч інших ознак, аби їх ідентифікувати.
– Історію писали зі слів поляків, ніби-то це вчинили українські націоналісти. Це, зрозуміла річ, було вигідно для Радянського Союзу, щоб очорнити українську визвольну армію. А історії українських очевидців засекречені в архівах. Через це, можливо, ніхто й не пише, що це зробили російські партизани. Взагалі існує три версії, які я ще раніше дізнався від старожилів тамтешніх сіл. Перша: біля залізничної колії, яка проходить неподалік Парослі, стояли німецькі батареї. І вранці 9 лютого німці розвернули їх і влаштували артобстріл по селу, через що воно й було спалено. Друга версія досить поширена й ґрунтується на тому, що загін УПА вбив людей і спалив колонію. Третя: людей вбили червоноармійці, яких на той час було доволі багато в тамтешніх лісах. Вони переодяглися в бандерівців і нещадно розправилися з поляками. Ці події спланували задля того, щоб посіяти хаос між українцями і поляками, які жили досить дружно. Тому, у будь яких конфліктах потрібно шукати третю сторону, якій би було вигідно посіяти «зерно розбрату», – зазначає Ганзюр Олександр Олександрович.
Кількість жертв у Парослі
Виникає також багато запитань щодо того, яка ж насправді була кількість жертв у цій колонії та скільки людей вижило. Переважає інформація, що вижило 8-12 осіб. Але в багатьох джерелах ці списки людей різні. Одні говорять, що вижили лише діти, а інші – лише українці, які проживали в колонії.
На пам’ятнику ж написано, що загинули 173 особи, тобто 26 дворів. Є ще список польського генерала, дослідника, який народився поблизу Парослі, у Гуті Степанській – Чеслава Пьотровського кількість жертв у ньому наближена до 190, а дворів 44. А список польських дослідників Єви та Владислава Сємашко найкоротший, і становить 130 осіб – 23 двора. Це викликає ще більше запитань, адже розбіжності у 70 осіб – доволі серйозна цифра. Висновок один: або котрийсь дослідник вказав неіснуючих людей, або інший не вказав існуючих.
Жахливе вбивство на наступний день виявив один із жителів сусіднього села Видимер. Він якраз прямував до Парослі на зустріч із другом. Дорогою ще зустрів важкопоранену жінку, яка пережила різанину. Поляки із сіл Грабіни та Видимера в супроводі невеликого німецького формування поховали вбитих у братській могилі й насипали курган. Поранених відвезли до лікарні у Володимирці. У липні 1943 року село зруйнували та спалили. Хто це зробив, також достовірно ніхто не знає.
Колонія Паросля на фрагменті довоєнної польської мапи
20 квітня 1974 року жителі села Жовкині, що розсташоване всього за декілька кілометрів від Парослі і колись також перебувало у складі Волинського воєводства, встановили пам’ятний знак і хрест, де перераховані члени 26 родин. Це було зроблено з ініціативи жителя Жовкині Антона Ковальчука, який систематично відвідував це місце, задля того, аби врятувати місце пам’яті від забуття. Згодом, поляками було встановлено пам’ятник. На ньому є позначка, що загинуло 173 особи. А також надпис: «Za nimi trudy, za nimi meka... Tym, co na zawsze odeszli... Pamięć Święta». У перекладі – «За ними труднощі, за ними муки… Тим, що навіки відійшли… Пам’ять Свята». Щороку польська делегація відвідує місце трагедії, щоб вшанувати пам’ять своїх співвітчизників.
На жаль, достеменно невідомо, хто вчинив такий жахливий злочин. Є свідчення Вітольда Колодинського, який вижив тоді. На той момент йому було 12 років і він отримав травму черепа. Проте свідчення пана Вітольда у різних джерелах суттєво відрізняються. Крім того, такі розбіжності можливі через те, що на Волині у той час існувало дві колонії з назвою Паросля.
Отже, ті, хто щось знав, навряд чи нині є серед живих. А справжні свідчення знаходяться під грифом «Цілком таємно». Нам доводиться лише здогадуватися й інтуїтивно обирати ту версію, яка ґрунтується хоча б на якихось доказах. А дві сусідні держави і по цей день сперечаються, громадян якої держави загинуло більше під час польського-українського конфлікту.
Статтю підготовлено за матеріалами та розповідями: Paweł Bohdanowicz: «Паросля - різанина у польському селі на Волині»; Сергія Рябенко: «Паросля. Про що розповідають кримінальні справи?»; Сергія Рябенко: «Ще дещо про Парослю. Пошуки тривають»; Гжегожа Мотики: «Українські партизани 1942-1960»; Земби Томаша-Едварда – громадянина Польщі; Ганзюра Олександра Олександровича − вчителя історії Сваринівської гімназії; Шевчука Сергія Володимировича − краєзнавця, педагога та активіста з Жовкинь, який уже більше 15 років доглядав та прибирав меморіал на місці Парослі.
