Про сім'ю варашан фотограф створив репортаж і переміг у конкурсі "Репортер"

Серед 10 переможців – юний варашанин

Журі національного конкурсу учнівських відеосюжетів "Репортер" у січні 2025 року визначило 10 переможців конкурсу, серед яких вихованець Центру дитячої та юнацької творчості Вараської міськради Роман Балюк з відеорепортажем "Надійний щит. Історія нескореного".

Автор: Роман Балюк

Цьогоріч конкуренція на національному конкурсі учнівських відеосюжетів "Репортер" була надзвичайно високою. Із 260 поданих робіт журі спершу відібрало 50 найкращих, автори яких отримають цінні подарунки від спонсорів. Згодом визначили десятку переможців – талановитих молодих авторів, які матимуть унікальну можливість провести три дні в Києві, де вони зустрінуться з провідними українськими журналістами та інфлюенсерами. Ця подія стане для них не лише нагородою, а й потужним поштовхом для подальшого розвитку у сфері медіа та мистецтва.

"Ви – майбутнє України, яке надихає!" – зазначили організатори.

Переможці національного конкурсу учнівських відеосюжетів "Репортер":

1. Анастасія Грищенко, Житомирська область ("Історії людей, які надихають").
2. Анастасія Лавренчук, Київська область ("Сила правди: Історія Василиси Степаненко").
3. Артем Голуб, Рівненська область ("Острозькі барбакани").
4. Дарина Пустовіт, Черкаська область ("З сільської вчительки в ікону українського театру. Як і де Наталія Ужвій почала свій мистецький шлях?").
5. Катерина Половко, Київська область ("Культура крізь призму мистецтва Миколи Олексійовича Юхти").
6. Олександр Пожитько, Черкаська область ("Перлини села Мошни").
7. Ольга Дука, Київська область ("У наших руках – врятувати існуюче: про архітектурні пам’ятки та загрозу руйнації").
8. Роман Балюк, Рівненська область ("Надійний щит. Історія нескореного").
9. Софія Стефанишин, Київська область ("Людина, яка була театром").
10. Тимур Козик, Дніпропетровська область ("Кам’янське. Верхня колонія. Історичні подробиці та я").

Репортаж був створений на основі інтерв'ю, взятого у родини Скрипчаків:

Роману Балюку 17 років. Він є вихованцем Центру дитячої та юнацької творчості, відвідує гурток "Фольклористика", керівником якого є Наталія Гаврилюк. Вона прокоментувала подію:

– Репортаж був створений на основі інтерв'ю, взятого у родини Скрипчаків: мами Людмили, сестри Дарини та Андрія Скрипчака – діючого Захисника Збройних сил України. Метою є популяризація національно-патріотичного виховання серед однолітків, зокрема розповідь про благодійну організацію Андрія Скрипчака "Надійний щит". Роман – надзвичайно талановитий і відповідальний хлопець. Він мріє вступити до Києва на режисерський факультет, тому перемога для нього – це можливість наблизитися до омріяної професії. Спочатку він зустрівся із Дариною, щоб обговорити питання щодо репортажу. Зйомки відбулися у квартирі Скрипчаків, і Роман із захопленням розповідав про зустріч, адже це дуже добрі, щирі та відверті люди, які одразу погодилися допомогти у створенні репортажу, хоча вони не були знайомі раніше.

Роман відповів на питання журналістки Людмили Босик:

– З самого дитинства я мріяв навчатися в Києві. Це місто для мене – не просто столиця, а символ можливостей, культури та незламності. Незважаючи на те, що зараз триває війна, і всі мої рідні та знайомі переконують мене поїхати навчатися за кордон, я категорично проти. Я хочу залишатися вдома, в Україні, бо вірю, що саме тут мої знання та мрії мають найбільшу цінність.

– Я хочу стати режисером, знімати фільми, які розповідатимуть історії, що ми зараз пишемо своєю кров’ю та відвагою. Я хочу, щоб у моїх фільмах війна звучала лише у минулому часі, щоб наші майбутні покоління знали, через що ми пройшли, і цінували той мир, який обов’язково настане.

Я хочу, щоб у моїх фільмах війна звучала лише у минулому часі, щоб наші майбутні покоління знали, через що ми пройшли, і цінували той мир, який обов’язково настане.

– Я мрію створювати українське кіно, яке вражатиме світ, розповідатиме про нашу силу, біль і надію. Вірю, що кожен мій крок у кіноіндустрії допоможе зробити її кращою, розвивати її тут, вдома, і колись отримати Оскар та прославити Україну.

Він створив відеорепортаж про героїчну родину Скрипчаків з Вараша. Герої репортажу Романа Балюка – Людмила Скрипчак, мама воїна Андрія Скрипчака, сам Андрій та його сестра Дарина.

Андрій з родиною – герої репортажу, варті поваги

В бою з росіянами Андрія поранило. Нині він на протезі і є діючим військовим ЗСУ.

Архівне відео з місця бою. Епізоди з відеорепортажу Романа БалюкаАвтор: скрін з відео

Щоб знайти гроші на лікування і протезування, його сестра Дарина співала на вулицях міст.

Андрій та Дарина СкрипчакиАвтор: скрін з відео Романа Балюка

Історію стійкості родина Скрипчаків розказала автору репортажу

Людмила Скрипчак, мама:

– У нашій сім’ї троє дітей: двоє синочків і лапочка-донечка. За нашого сина Андрія ми переживаємо найбільше, адже він свідомо прийняв рішення захищати нас, свою родину і Батьківщину. Він сказав: "Я повинен це зробити, щоб захистити вас".

У мене троє діток, – Людмила Скрипчак

На жаль, прийшла сумна звістка: Андрій отримав тяжке поранення на Запорізькому напрямку. У нього роздроблення двох нижніх кінцівок і перші пів року після травми були надзвичайно важкими.

Андрій Скрипчак, син, воїн ЗСУ:

– Я військовослужбовець Збройних Сил України. Отримав тяжке поранення на Запорізькому напрямку. Перше, що мені допомогло не втратити віру – це моя родина, яка мене підтримувала з перших днів. А також велика віра в те, що я встану на ноги й буду ходити, бо лежати ніколи – роботи багато.

Я – діючий військовослужбовець ЗСУ, – Андрій Скрипчак

– Хочу відзначити мою дружину Катерину – вона зробила великий вклад у мою реабілітацію, вона допомогла мені стати на ноги.

Андрій з мамою, сестрою та дружиноюФото: з архіву родини

Андрій започаткував благодійний фонд "Надійний щит", щоб допомагати військовим і постраждалим від російської агресії. Його сестра, яка займається вокалом і пише авторські пісні, одразу вирішила долучитися.

Дарина Скрипчак, сестра Андрія:

– Так, як я співаю, то я взяла собі таке его на душу, що "спів мій солодкий – це зброя моя", якою я буду збирати кошти для наших військових і людей, які постраждали від російської агресії. Я їздила до Львова, Києва, Луцька, виступала з власною апаратурою, збираючи кошти своїм співом. Я навіть написала пісню про Андрія, його побратимів і їхній спецпідрозділ.

Я співала на вулицях, щоб зібрати гроші, – Дарина Скрипчак

Роман, репортер-початківець дуже вмотивований до роботи

Його емоції відчутні у коментарі:

– Я вірю в нашу перемогу. І знаєте, чому? Бо в нас є такі люди, як сім’я Скрипчаків. Я мав честь знімати про них репортаж і побачив, якими приємними, добрими та сильними людьми вони є. Вони роблять усе можливе, щоб допомогти нашій Україні. Вони волонтерять і важко працюють, щоб підтримати країну в ці важкі часи.

Коли я прийшов до них додому, мене і мою подругу, яка мені допомагала, одразу прийняла в обійми мама Людмила Скрипчак. Це було так тепло, так щиро, наче я став частиною їхньої родини. У їхньому домі панувала атмосфера підтримки, доброти і безмежної любові, що важко передати словами. Вони настільки віддані й сильні, що навіть у ці складні часи не припиняють допомагати Україні.

Це у Романа перший репортаж, йому більше до вподоби працювати з відео.

– Я брав участь у проєкті (Національний проєкт з медіаграмотності "Фільтр" – авт.), де проводили тижневі конференції, але через пізнє повідомлення не зміг відвідати їх. Я працював самостійно і зрозумів, як важливо радитися з іншими, оскільки на початку репортаж вийшов не таким, як я очікував, – поділився Роман.

Як давно Роман займається фотосправою? Виявляється, зовсім недовго:

– 1,5 року. Це сталося тоді, коли я прийшов на гурток до Наталії Юріївни. Я познайомився з людьми, які мене надихали. Мій тато колись захоплювався фотографією, у нього було все необхідне для цього хобі. Подруга Наталя, з якою я познайомився на гуртку, дізналася про це і сказала, що мені варто розвиватися в цій сфері. Я її послухав і почав фотографувати близьких людей та друзів, – розповідає молодий репортер із Вараша.

Автор: Роман Балюк

Як важливо мати підтримку – добре знають родини військових і самі військові. Якщо цей матеріал, ця чергова "мала історія великої біди" когось спонукає вчинити за прикладом молодого початківця-репортера Романа Балюка чи когось із родини Скрипчаків, це буде надзвичайно правильно.

А поки – журналісти пишуть історії живих і загиблих в жорстокій війні з росіянами-окупантами. Наші історії про загиблих героїв-земляків – у спецтемі МЕМОРІАЛ.

Людмила Босик, Софія Сайфи. Фото з архіву Романа Балюка та родини Скрипчаків.

Читайте також: Малі історії великої біди. Історія перша: поза зоною відчаю

Читайте також: Малі історії великої біди. Історія третя. «Армія. Мова. Віра»

Читайте також: Малі історії великої біди. Історія шоста. Дві нитки-людини з людського клубка України