Ще задовго до лютневого вторгнення росіян та карантину чомусь замовкли фестивалі та сільські свята, дискотеки та гуртки у багатьох селах новостворених громад Вараського району. Децентралізація закрила двері цих установ – працівників звільнили, знані фольклорні колективи втратили керівників і замовкли.
Матеріал цей готувався кілька місяців – написано десяток запитів та отримано багато коментарів. Промоніторено діяльність громад району і культури в ньому, як галузі, зокрема. Проблема таки існує. Чому? Спробуємо розібратись.
Децентралізація і реформи адмінустрою, пандемія коронавірусу і повномасштабна війна – важкі періоди для культури в Україні. Хоч вони завжди були важкі, бо залишковий принцип фінансування не давав крилам культурних мельпомен розправитись.
Культурні об’єкти сьогодні в Україні знищують окупанти-росіяни. Сьогоднішні активності існуючих і збережених культурних установ і їх колективів важливі, як мотиватори волонтерства і підтримки ЗСУ та інформаційної, духовної боротьби України. Це фронт. Але на ньому є й слабкі позиції.
Злочини росіян проти культури України
Питання щодо ймовірної ліквідації закладів культури району – до Мінкультури
Але там відповіли, що після місцевих виборів 2020 року та завершення децентралізації, жодні установи культури Вараського району не ліквідовувались: «МКІП не погоджувало виключення з базової мережі закладів культури Вараського району Рівненської області».
Закон передбачає, що є базовий набір культурних послуг, які обов’язково мають надаватися жителям територіальної громади. Влада громади, згідно з законодавством, має забезпечити доступ до читання та інформації, музейних предметів, кінофільмів, можливостей для творчого самовираження, мистецької освіти. І саме місцева влада має управляти та приймати рішення в галузі культури.
Стан галузі у Володимирецькому районі у 2019 році
На старті децентралізації очікування у культурі були позитивними
На старті реформ очікувалось, що передані на місця повноваження сприятимуть розвитку культури у громадах. У громадах передбачено законодавством, що створяться Центри культурних послуг – багатофункціональні заклади культури. Вони мають зручне розташування для відвідування жителями територіальної громади та суміжних територіальних громад, забезпечені кваліфікованими кадрами, мають сучасну матеріально-технічну базу та спроможні забезпечувати надання комплексу культурних послуг жителям територіальної громади з урахуванням мінімальних стандартів забезпечення населення культурними послугами.
Які нормативи на культурні послуги?
В ідеалі, після завершення реформ галузі, – кожне село від двохсот жителів мало мати бібліотеку і клуб.
Нормативи на бібліотеки
Але це – за нормативами, а насправді? Моніторинг відкритих джерел – нам у поміч.
Що можна дізнатись з офіційних ресурсів громад Вараського району та від представників влади громад щодо діяльності установ культури?
Якщо промоніторити всі офіційні ресурси, то, загалом, лише у кількох громадах ведеться висвітлення діяльності установ культури. Самі установи ми розшукали на youcontrol.
Вараська громада активно публікує заходи та квести, організовані Департаментом культури, туризму, молоді та спорту, бібліотеками громади. За словами керівниці цього департаменту Наталії Петрович, вони зберегли мережу повністю – загалом 34 установи.
Каноницька тергромада інформує про свою мережу закладів культури на окремій сторінці у фейсбуці.
Менше інформації – на ресурсах Полицької тергромади: вона має сторінку Центру культурних послуг громади.
У Володимирецької тергромади є сайт, де ми не знайшли переліку закладів культури. У деяких установ культури Володимирця є свої сторінки у фейсбуці.
Скрін з сайту – рубрика закладів культури відсутня
Наприклад, у КЗ «Володимирецька ЦСПШБ», КЗ «Мистецька школа». Зрідка публікують інформацію про окремі заходи КЗ «ЦКіД «Перлина Полісся» та Володимирецька бібліотека. Така ж ситуація і у інших громадах.
Щодо роботи сільських клубних установ в Володимирецькій тергромаді – інформація відсутня зовсім, а про роботу бібліотек пише здебільшого Володимирецька та Біленська. Ми далі ще до цього повернемось.
Мінімум інформативності та публікацій щодо діяльності закладів культури у Зарічненської селради – її сайт знайомить з відділом культури, але матеріалів про діяльність галузі та установ немає. Проте, у селраді дали відповіді на мої питання і підтвердили, що, попри проблеми з фінансами та кадрами, всі заклади зберегли.
В Антонівській тергромаді активна сторінка клубного закладу Чакви. Інформації про роботу закладів Великих Цепцевич, Нетреби, Антонівки – нема. Але, голова громади Олена Гребень, зазначила, що мережа установ збережена.
Загалом, унаслідок моніторингу та запитів, виявилось, що найбільше проблем з установами культури – клубами та колективами у Володимирецькій громаді. Але, все по порядку.
Чи впливає Вараська райдержадміністрація на культуру у районі?
На сайті Вараської районної державної адміністрації ми знайшли відповідальний за культурну політику відділ – Відділ цифрових трансформацій. Але тут немає найважливішого – переліку культурних установ, де можна відпочити та приємно провести вільний час, або й отримати допомогу чи попрацювати творчо у приємному гурті однодумців.
Війна – скажете ви. У воєнний час вже підтверджена практика потужних волонтерських хабів саме у закладах культури.
Мінкульт у відповідь на наш запит відповів, що «структурні підрозділи у сфері культури районних адміністрацій формують переліки закладів культури районного рівня та подають їх на затвердження відповідно районним радам», а «питання виключення закладів культури з базової мережі віднесено до повноважень Держмистецтв.»
І «вишенька на торті»: «Станом на 04.12.2021 року до МКІП не надходило клопотання щодо погодження виключення з базової мережі закладів культури Вараського району Рівненської області». Добре, значить вони десь є! Шукаймо далі.
У Вараській РДА, попри передбачені Положенням про структурний відділ функції «участь у забезпеченні реалізації на території району державної політики з питань розвитку інноваційної діяльності у сфері освіти, культури» про мережу і стан справ не знають, а відтак і не впливають. Так відповіли раніше у листі.
Мандруючи Вараським районом, розпитую місцевих жителів, колишніх культпрацівників та представників громади про ситуацію з культурними установами.
У Рафалівській тергромаді керівників клубів і народних колективів звільнили заднім числом
На офіційному сайті Рафалівської тергромади не знайшла переліку закладів культури. За словами Оксани Кучик, начальниці відділу освіти, культури, молоді та спорту Рафалівської сільради, у громаді на вісім сіл – чотири клубних установи. І в кожному клубі – всього одна штатна одиниця на окладі:
– Всі бібліотеки зараз шкільні і всі працівники по штату передані на навчальні заклади, – каже Оксана Кучик. – У Рафалівці маємо «Бібліотечно-інформаційний центр» Петропавлівського ліцею, де обслуговують і доросле населення. Всіх бібліотек є вісім. Вся громада охоплена культурними послугами. Навіть тепер ми намагаємось свята у селах громади організовувати. Ми працюємо, навіть грантовий проєкт подавали на ноутбук для бібліотек, ждемо результатів.
У селі Лозки живе 838 осіб, воно нині належить до Рафалівської сільради. Ще у 2020 році тут активно працював клуб та народний аматорський колектив «Родинонька», яким керувала Галина Москалик.
Нині у селі – тихо. Карантин, війна і децентралізація закрили фактично двері всіх культурних закладів для людей. Я прямую до приміщення клубу. Вивіска знайомить з уже неіснуючим де-юре Культурно-дозвіллєвим комплексом Лозківської сільської ради.За старим графіком – робочий день. Але – закрито.
Праве крило приміщення – клубна установа.
Йду у місцевий магазин, питаю продавчиню про культурне життя села – жіночка років 45, небагатослівна, подивований вигляд від мого запитання:
– Колись були жіночки, співали, ще й телебачення приїжджало сюди, святкували День села, було трохи занятку. В газеті часом про наших артистів читали. А що тепер – війна, а то карантин був. Закрито. Хіба до культури людям? Тож щось у школі проводять.
На вулиці зупиняю двох молодиць. Теж питаю про культурне життя і його альтернативу. А ті усміхаються і змахують руками:
– Яке культурне життя! Тут молоді майже нема. Ото, як працювала Галя-комсомолка (завідувачка Лозківським сільським клубом до весни 2021 року Галина Москалик – авт.), то ще бігли на репетиції, десь їхали, були дискотеки під клубом, бо вона й апаратуру отримала. А сьогодні кожен своїми клопотами зайнятий. Звичайно, якби було відкрито, та, може, якийсь теніс чи щось було, якби кликали, той йшли б люди. Он, у Вараші, все святкують, тож можуть.
Галина Москалик до весни 2021 року була завідувачка сільським клубом та керівницею народного аматорського фольклорного колективу «Родинонька».
Вона каже, що, попри невелику кількість жителів у селі, тут і фольклорний колектив був, і танці робили, і святкували день села весело і людно. Розпитую про її життя сьогодні.
– Нашу «Родиноньку» знав увесь район, область, навіть вся Україна – бо про нас «Українер» зняв відео. Фольклористи колективу жили виступами, це така мотивація була! Тож ми й справді родина. А от у березні 2020 року мене запросив до себе Рафалівський селищний голова Василь Совгуть. У кабінеті були Юрій Римарчук, тодішній начальник відділу культури і туризму Володимирецької, чи тепер вже Вараської, РДА та спеціаліст відділу – Олег Босик. Вони сказали, що, у зв’язку з реорганізацією відділу, я маю написати заяву на розрахунок «за власним бажанням». Я була проти, бо хотіла працювати, хоч і пенсійного віку. Проте, Совгуть запевнив, що от створиться нова культурна установа в громаді і мене заберуть на роботу. Шкодую, що послухала – донині роботи не маю. Ще й втратила від Приватбанку страхівку у десять тисяч на випадок скорочення на роботі.
По факту, де юре, Галина Москалик все ще є керівником народного колективу, хоча і не займає посаду завклуба?
Останні записи у Трудовій книжці Галини Москалик
У Трудовій книжці пані Галини є запис – «за згодою двох сторін».
Військовослужбовця з Нетреби звільнили з посади завклуба без його згоди
Юрій Конончук нині військовослужбовець. Пішов по контракту на службу у ЗСУ 8 вересня 2020 року з посади завклубом села Нетреба, тодішньої Антонівської сільради.
Тоді ще клубами опікувався Відділ культури і туризму Володимирецької РДА. Служив Юрій у ЗСУ і знав, що, за законом, робоче місце за ним зберігається. Проте, мені кілька місяців тому розказав цікаву історію звільнення з посади завклуба:
– У січні-лютому 2021 року до мене почали дзвонити з відділу культури – просити і пропонувати звільнитись з посади завклуба за власним бажанням, бо ліквідовується централізована бухгалтерія відділу чи тоді вже сектору культури. Я ж не працюю в бухгалтерії! Звичайно, я не погодився. Начальник і спеціалісти дзвонили, щоб я приїхав і заяву на звільнення написав «за власним бажанням». Я не був на території навіть області, був у частині військовій. Тоді прислали лист – у ньому повідомлення про звільнення «у зв’язку з реорганізацією». Лист приймав не я, мені його командир передав. Трудової книжки у мене після того не було довго. Трудова була у Юрія Римарчука, начальника сектора культури. Я зідзвонився і він вислав мені в частину десь аж у вересні 2021. У трудовій книжці аж два підряд записи. Вказали причину у першому – звільнення «за згодою двох сторін» від 31 грудня 2020 року. Другий запис – «попередній визнати недійсним» у той же день. І знов мене звільнили – вже у зв’язку з реорганізацією відділу 11 березня 2021 року з ініціативи роботодавця. То мене що, двічі звільняли з посади поки я служу у ЗСУ?
Якщо у цій історії звернутись до законів, то, де-юре, існують трудові гарантії військовослужбовців. Незважаючи на гарантії збереження місця роботи та посади, які передбачені ст. 119 КЗпП та поширюються рівною мірою на захист прав мобілізованих працівників, останні мають право звільнитися за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП у будь-який період.
Набираю Інну Ганзюр, керуючу справами (секретарку) виконкому Антонівської сільради і питаю про нинішній стан справ, а разом і про історію з Юрієм Конончуком:
– У нашій Антонівській тергромаді чотири села. Маємо чотири клуби, і чотири бібліотеки. У штаті всіх закладів культури є адміністратори культурних послуг. Вони працюють на пів окладу завклубу та пів окладу бібліотекаря. Загалом, згідно нормативів, громада культурними послугами забезпечена. А Юрій Петрович Конончук до нас звертався щодо роботи, правда вже після того, як його звільнили з посади завклубом. Ми запропонували посаду сторожа – він від неї відмовився.
Про заклади дозвілля на сайті нічого не згадано.
У Степангороді з кількатисячним населенням клуб закритий, його хочуть продати чи здати в оренду
За 35 кілометрів бездоріжжя, крайнє село Володимирецької тергромади – Степангород з населенням майже три тисячі. Клуб у центрі, поруч з новою школою.
У приміщенні й бібліотека тулиться. Але клуб закритий давно. Навпроти клубу – приватний будинок. Його господиня, Світлана Рафальська розказує про те, як їй гірко зараз дивитись на ту будівлю: покрівля падає, вікна вибиті, закритий вже давно.
– Років два вже глухо з культурою у селі. Є бібліотека, але вона, мабуть, мало часу працює – лише школярів обслуговує, – каже жінка. – А клуба шкода, бо поки не звільнили чи скоротили завідувачку Марію Макарчук, то були і вистави, і концерти, і на огляди самодіяльності до нас приїжджали з інших сіл. Як не як життя у селі було культурне.
Питаю пані Світлану, можливо з тої пори інші артисти приїжджали з концертами, може з Володимирецького БК були артисти?
– Ото пам’ятаю, востаннє був відкритий клуб весною 2021 року –проводили передачу, якусь апаратуру забирали, майно. Ще тоді директор школи якусь апаратуру випросив на школу. До речі, туди ж, у ремонт приміщення, кошти непогані вбахали – у ремонт покрівлі. І що толку? А у нас вже й ансамбль «Дубляночка» був. Їздили на фестивалі у Володимирець. Моя мама там теж співала. Тепер інколи згадуємо – прикро і їй, що отак заглохло все. Вона каже, що то вже найгірше, коли нема культури в селі. То вже село пропаще. Концерт до Дня села в серпні 2021 року ще був і всі події.
Питаю про альтернативу – може де у школі є дозвілля, заняття людям сільським? Може де у приватних торговельних закладах можна потанцювати чи провести час культурно?
– У барі хіба танцюй! То карантин, то зараз війна. Було глухо, а тепер ще гірше. Кажуть, молодь погана. А як їй бути доброю? Хто її виховує? Якось хлопчаки наші стояли в центрі, біля клубу, та казали – ото б нам його віддали, ми б спортзал зробили самі. А так завалиться геть.
Люди у селі розказали й інше. Є у Степангороді дорадча комісія сільради – учасники з числа активістів. Були цього року збори. Питання від представників села полягало в тому, щоб відновити роботу і призначити працівника, але влада громади категорично такий варіант відкинула. Ставили питання: віддати в оренду, чи продати приміщення клубу. Комісія вирішила «рекомендувати» на 5 років здати клуб в оренду, а там видно буде.
Довговільський будинок культури раніше був візитівкою району і орендувався підприємцем. Нині – закритий
Село Довговоля – це велике і перспективне село, бо знаходиться за кілька кілометрів від центру громади, тут висока народжуваність і прогресивні жителі. Населення становить 1871 осіб. В місцевій школі та дитсадку навчається 480 дітей.
Місцеві жителі згадують, як знатно колись вони фестивалили і свята багатолюдні організовували. Клубний заклад був у частковій оренді підприємця без зміни профілю роботи. Галузеве управління було – відділ культури РДА.
Сам заклад понад п’ятнадцять років був візитівкою району – відремонтований на солідну суму, з достатньою базою обладнання та великим охопленням дозвіллєвою роботою: гуртками, клубами за інтересами та, відповідно, багатолюдними заходами.
30.12.2019 року – Довговільський будинок культури
Довговольці кажуть, що у 2021 році ще був випускний вечір у клубі і святкувався День села на Трійцю. Свій фестиваль мали – «Фестиваль Довгої Волі». Але потім теж все припинилось.
Завідувачку клубу, Надію Котович, за її словами, також звільнили «за власним бажанням» заднім числом. Вона – пенсіонерка. Але їй дуже прикро було за решту колег, особливо фахівців, яким ще далеко до пенсії було.
Проїздом зупиняюсь біля магазину, питаю чотирьох молодиків, яким на вигляд 20-25 років:
– До клубу вас кличуть на якісь події?
– Та ви що, війна! – усміхаючись, дружно заперечують вони.
– Ну й що? Тож всякі фестивалі і збори коштів на ЗСУ інші громади роблять. А відпочинок увечері? Куди йдете?
– Колись клуб працював – класні дискотеки були, там весело було, потім карантин – закрили, тепер війна. Ходили б, на теніс хочеться, на більярд було б добре, на дискотеку. Кілька разів нещодавно орендар вже почав пробувати проводити вечірнє дозвілля – теніс настільний. Але люди неохоче йдуть – мабуть, відвикли, та й повітряні тривоги частішають. А кошти для армії і допомогу усяку люди у Довговолі збирають.
Клубний заклад Довговолі – добротне приміщення у перспективному селі
Осередком цивілізації, волонтерства, освіти і дозвілля для дітей у Довговолі тепер є лише школа. А дорослим?
Відомий на всю Україну унікальний дитячий фольклорний колектив зник, бо звільнили керівницю і клуб закрили
Донедавна невеличке село із населенням 905 осіб – Жовкині, Володимирецької тергромади, звучало на всю Україну завдяки унікальному дитячому колективу та етноспадщині, яку презентували місцеві працівники культури. Фестивалі «Бурштиновий шлях», «Спасова борода», фестивалі у Пирогово, «Древлянські джерела» – всюди діти з «Веселиків Полісся» вражали народною поліською автентичною піснею та обрядами. Взагалі, аматорські колективи, а особливо «народні» та «зразкові», це як дорога реклама для громади, району, регіону. А колективи зі званнями – це результат багаторічної клопіткої роботи галузі та честь працівників і керівників.
Галина Ковальчук, нині пенсіонерка. А до 2021 року вона була керівником зразкового фольклорного дитячого колективу «Веселики Полісся», що діяв у Жовкинях з 1999 року.
Розпитую пані Галину, чому зараз не чути її вихованців?
– Усіх «народників» і завклубів звільнили. У лютому 2021 року викликав тодішній начальник відділу культури і туризму Володимирецької РДА Юрій Римарчук на нараду всіх. Стало питання про потребу звільнення «за власним бажанням», мовляв, реорганізація відділу. Умова – що це на місяць, на два, а далі створять нові установи громади і візьмуть на роботу. Ми повірили і понаписували заяви на звільнення, майже всі працівники клубів, керівники колективів також. Заяву писали заднім числом – 31 грудня. Але донині ніякої роботи, тим паче роботи з «Веселиками» нема. Колектив офіційно вмер. Діти сьогодні сумують за зустрічами – спочатку бігали, питали. Йдуть до мене й зараз діти, хочуть займатись, – розказала Галина Іванівна Ковальчук
За словами жовкинівців, альтернативою для дітей залишилися гуртки у школі. Але ці гуртки не такого високого рівня, тож і фольклор завмер, і дозвілля у клубі.
Колекція народних костюмів – власний фонд Галини Ковальчук. Вона їх береже. Окрім «Веселиків» ще ж і інші ансамблі були у Жовкинівському клубі – його учасники їздили по фестивалях.
Іван Власов, завклуб Жовкинь демонструє майстер-клас бекачів. «Великодня вруна» – 2018
Етноспадщина Полісся і Жовкинь, зокрема, популяризувалась усюди – народні інструменти «бекачі» презентував завклуб Іван Власов.
Між двох вогнів. Як коментує колишній керівник галузі?
Обмальовуючи ситуацію звільнення «заднім числом», респонденти постійно згадували тодішнього керівника культурної галузі Юрія Римарчука.
Телефоную до Юрія Андрійовича Римарчука, який вже, до слова, півроку служить в ЗСУ, нині під Бахмутом: «Збирались на нараду культпрацівників ще перед новим 2021 роком, говорили за ці вимушені заходи, – каже він. – Просто терміну не вистачало для попередження про звільнення за два місяці. Всі погодились написати заяви, окрім кількох, хто йшов «в отказну». Звільняли, як звільняли. Відділ був реорганізований, січень-лютий працювала ліквідаційна комісія в моїй особі. Так, обіцяли наші керівники громад дати роботу людям. Я винен перед людьми – визнаю. Повівся на добрі обіцянки і мені не треба було погоджуватись на цю авантюру. Але причина у тому, що реорганізація пройшла, а гроші у бюджет на культуру не заклали. Райрада, райдержадміністрація – нуль. Усне домовлення було таке – звільняються, а тоді громади їх приймають на роботу. Когось взяли, хтось залишився без роботи. Я вийшов крайнім. По Юрію Конончуку – хай судиться. Я сварився з Рижим Анатолієм Петровичем (голова Володимирецької РДА на той час – авт.) на цю тему, але марно, рішення було незмінне і воно вимушено прийняте через реформи. Найбільш мене підвела Володимирецька тергромада, хоч і велася розмова з керівництвом про працевлаштування хоча б половини штату. А інші громади, бачте, відновили клуби».
А чи не можна було просто на громади Вараського району передати усіх, як це зробили з закладами, що належать Городецькому старостинському округу Сарненщини? Видається все це авантюрою масштабною. Проте, особливого опору культпрацівників, як видно з коментарів, не було. Погодились та й погодились.
Заклади-невидимки і сумнівна законність рішень самоврядування Володимирецької тергромади
Володимирецька селрада прийняла у лютому 2021 року Рішення №134, яке й стало гільйотиною для числа культурних установ сільради і їх працівників, бо це рішення дозволило реорганізовувати/ліквідовувати існуючі установи культури.
Окремий резонанс виник навколо Володимирецької мистецької школи, яку теж планувалось ліквідувати, як юрособу, шляхом приєднання до будинку культури.
Дивна позиція всіх новообраних тоді депутатів громади на доленосній сесії: вони одноголосно підтримали рішення реорганізації всіх закладів культури, їх юридичної ліквідації.
Тож, те сумнозвісне Рішення 134 стало, фактично, вироком галузі культури у новоствореній Володимирецькій тергромаді.
Ця історія набула, завдяки втручанню журналістів, великого резонансу і стала маркером для багатьох керівників громад у їх подальших діях стосовно ухвалення рішень по культурі.
У відповіді Мінкульту на запит вважають «рішення щодо реорганізації мистецької школи шляхом приєднання до клубного закладу призведе до позбавлення конституційних прав учнів на здобуття початкової мистецької освіти, а також до порушення вимог частини другої статті 9 Закону України «Про позашкільну освіту».
Проблемою культури зацікавились правоохоронні органи
Вараською окружною прокуратурою, за результатами опрацювання рішень Володимирецької селищної ради, було розпочато перевірку законності прийнятого рішення про ліквідацію мистецької школи, зокрема. Відомо і про подання позову до Рівненського окружного адміністративного суду окружною прокуратурою до Володимирецької селради щодо скасування незаконного рішення (справа #460/9193/21).
За словами Олександра Лиса, заступника керівника Вараської окружної прокуратури, «адміністративний позов скеровано за результатами самостійного виявлення. Після пред’явлення позову, селищної радою пункт щодо реорганізації мистецької школи з рішення було вилучено і провадження в суді закрилося. Інших звернень чи скарг до прокуратури щодо Рішення №134 Володимирецької сільради не було».
Чи вистачає одного клубного закладу на 26 тисяч населення громади?
А що ж з клубами Володимирецької тергромади? Чому їх роботи не чути і замки на приміщеннях у селах? Питання, що виникли у процесі моніторингу щодо забезпечення культурними послугами згідно з нормативами, адресувала начальнику Управління соцсфери Володимирецької тергромади Вадиму Друзю.
Відповідь була досить лаконічною: «Ми у громаду прийняли мережу закладів культури у 2021 році зі штатом працівників клубних і бібліотечних установ, який у більшості був вакантним, особливо по сільських установах – клубах і бібліотеках. Реформування на даний час галузі культура ще не завершено, ми шукаємо оптимальний варіант, щоб дотриматися нормативів, галузевого законодавства з урахуванням можливостей бюджету громади».
Володимирецька селрада у відповідь на наш запит надала інформацію щодо діяльності установ культури громади у 2021 році: бюджети, статути, звіти.
Що ж там цікавого? Наприклад, установа ЦКіД «Перлина Полісся» – єдиний діючий заклад культури у Володимирецькій тергромаді. Він має затверджений бюджет на 2022 рік у чималій сумі – 2,3 мільйона гривень. Штат – 16 працівників, де на повний оклад, окрім директора, є методист, режисер масових заходів, чотири керівники гуртка, два керівники колективу на оклад, один – на пів окладу. По пів окладу ще мають акомпаніатор і гардеробник. На повний оклад – бухгалтер (при тому, що Управління, якому заклад підпорядкований, має централізовану бухгалтерію), завгосп, водій і двоє прибиральників.
При цьому жодного завідувача сільським клубом чи його філіалом не згадується.
Тож очевидно, якщо КЗ «ЦКіД «Перлина Полісся» є центром культури і дозвілля усієї громади з більше, як двадцятьма селами, то він, за законом і нормативами, має або власними силами забезпечити дозвілля усіх сіл громади, або ж мати у своєму складі філіали у цих селах і працівників.
Звіт за 2021 рік. Наданий згідно з запитом
Звіт КЗ «Володимирецька ЦСПШБ» Володимирецької селради, поданий на запит, говорить про наявних 16 бібліотек, дві з них у Володимирці. Проте,без особливої їх активності – про їх діяльність інформації у відкритих джерелах обмаль. Невже це стратегічні заклади і їх діяльність утаємничена через карантин чи воєнний стан?
Вдалось вияснити у директорів шкіл та кількох бібліотечних працівників, що одна бібліотекарка нині у Володимирецькій громаді працює на обслуговування дорослих читачів і школярів трьох сіл одночасно. Але ця практика непоодинока – так працюють й у інших громадах. Проте, чи варто говорити про дотримання нормативу - не менше 40 годин у тиждень робочого часу бібліотечного закладу?
Загалом, згідно з бюджетним звітом Управління соцсфери Володимирецької сільради, на 2022 рік передбачено 1,9 мільйона гривень на утримання бібліотек, майже 3 мільйона гривень на утримання мистецької школи, на музей – 255 тисяч гривень, ЦКіД «Перлина Полісся» – 2,3 мільйона гривень.
Майже 8 мільйонів гривень для бюджету громади – це суттєва сума. І це кошти платників податків – нас з вами. Тож і питати громаді, апріорі, на цю суму треба роботу.
Власне, діяльність культурної галузі саме Володимирецької громади, за винятком кількох закладів, з 2021 року – невидимка для жителів і потенційних споживачів послуг.
Рішення втратило чинність, але клуби не запрацювали
У липні 2021 року сумнозвісне вищезгадане рішення про реорганізацію закладів культури вже визнано таким, що втратило чинність.
Рішення, де окремим пунтком скасовано рішення №134
Але, з того часу, ніхто із попередніх працівників не відновився на роботі. Та й інших працівників не набрали і клуби у громаді не відкрились.
У Статуті громади, опублікованому на офіційному сайті Володимирецької тергромади зазначено власні самоврядні повноваження у сфері культурної політики.
Повноваження громади у питаннях культурної політики – це типово для усіх громад України
Цікаво, що на заклади культури і їх працівників, які передали з ліквідованого сектору культури і туризму Володимирецької РДА у Сарненську громаду (частина сіл відійшла до Сарненщини), така реорганізація не вплинула зовсім. Сьогодні вони працюють і отримують гідну зарплату та фінансування потреб.
У підсумку за два роки після завершення децентралізації у Вараському районі зникло більше десяти клубів та їх штат, відповідно. Із 14 колективів зі званням «народний» та один «зразковий» – перестали звучати «Надвечіря», «Веселики Полісся», «Родинонька», «Родина». Проте, окрім ініціативної групи бібліотекарів та педколективу мистецької школи, ніхто не оскаржував такі реформи. І з громад не надходило вимог щодо відновлення? Ймовірно, що культура у такому вигляді, як була, і не треба громадам у більшості. Прозвучало у коментарях – не вистачило терміну на процедуру скорочення працівників, а це некомпетентність чи халатність держслужбовців? Адже могли законно попередити за два місяці і люди завершили б свою кар’єру в рамках законодавства. Людський фактор – довіра і/чи інертність?
Карантин, війна – так, це перешкоди. Але вони долаються, при бажанні. Хтось зміг, а хтось не захотів. І що далі буде з майновими комплексами закладів культури, нормативами на забезпечення культурними послугами і чи хтось за такі недолугі реформи відповість? Є питання. Будемо шукати відповіді поміж основним процесом – обороною від окупанта, підтримкою ЗСУ та наближенням перемоги.
Жити чи не жити в громаді установам культури зокрема – винятково право Власника. У цьому випадку – право громади і її самоурядовців. Чи самоуправців, фактично, яким законодавство про культуру не вказівка? А люди, жителі громад і споживачі культурних послуг, – хай дичавіють.
До слова, російські окупанти продовжують нищити культурну спадщину і надбання мистецтва України.
А культпрацівники і аматори в активних громадах України, зокрема і Вараського району, працюють на оборону цілодобово, збирають великі суми і потужні вантажі для військових ЗСУ та постраждалих українців.
То нащо зі співочою і творчою галуззю поводитись, як окупант?
Замість післямови. Чи зауважили ви, скільки, згідно офіційної інформації, росіяни вивезли культурних та історичних цінностей з окупованих територій за ці дев’ять місяців агресії? Чи звернули увагу, як світ реагує на українську пісню і вишиванку, які щоденно у фаворі у цивільних, військових, політиків. Чи хтось з росіян так носить косоворотку під військової формою, як наші захисники? Чи російські жінки носять буденно свої кокошніки так, як наші красуні – українські віночки, стрічки, квітчасті хустки? Їх безкультур’я упізнаємо по звірствах і злодіяннях. А ще – по вкрадених унітазах, єнотах та техніці. А нашу спадщину, культуру у всіх її проявах треба захищати і відвойовувати не менше, аніж кожен метр української землі.
