Надворі 21 століття. І, напевно ніхто навіть не уявляв, що будемо говорити про війну. Ніхто не думав, що оплакуватимемо українців, які загинули за свою рідну країну, які поклали на вівтар найцінніше – своє життя. Вони загинули, щоб наша земля звільнилася від ворога, щоб відродилася і почала новий історичний відлік. Серед тих, хто недолюбив, не намилувався синявою неба, не напився цілющої джерельної води з отчої криниці. Валентина Ференсова розповіла про своїх похресників та учнів Блищика Вадима Адамовича та Блищика Юрія Адамовича.
Народилися хлопці в глибинці Полісся – в селі Новосілки 30 квітня 1986 року, в сім’ї робітників. До першого класу близнюки пішли з великим задоволенням. Взірцем і прикладом для них був дядько Володимир Сильман, який загинув у Афганістані. Школу закінчили у 2003 році і зразу пішли на навчання в автошколу, у Володимирець. У 2004 році були призвані до лав Збройних Сил України. Строкову військову службу проходили в 179-му центрі військ зв’язку в Полтаві на посадах водіїв.
У жовтні 2005 році демобілізувалися і повернулися в рідне село. Поговорили з батьками і твердо вирішили пов’язати своє життя з військовою службою. Звернулися до військового комісара з проханням призвати їх на службу за контрактом в 30-ту механізовану бригаду. І вже 10 листопада 2005 року брати одягли військову форму і розпочали службу в 3-й механізованій роті механізованого батальйону, на посадах гранатометників.
2006 рік Юрик та Вадік захищали честь своєї роти у змаганнях з бойової стрільби на Житомирському полігоні, де показали себе, як справжні професіонали. Весною 2007 року близнюки закінчили курси «З миротворчої безпеки взводної та ротної ланки», що проходили у Яворівському міжнародному центрі підготовки миротворців, отримали сертифікати і були зараховані для подальшої служби в одностроях дев’ятої ротації українського миротворчого контингенту польсько-українського батальйону в Косово. Отримують нагороди від держави і знову на службу. Після місії хлопці повертаються у Новоград-Волинськ.
На жаль здоров’я Юрика підводить і він вимушений комісуватися. Одружується, народжується донька. У 2017 році його життя обірвалося раптово – вийшовши з маршрутки, йому стало погано, швидка приїхала із запізненням. Відмовили нирки. Служба забрала здоров’я та і життя.
2009 рік, Вадим відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік сержант Блищик бере участь у міжнародних навчаннях у Румунії. Протягом трьох тижнів американські морські піхотинці тренують українських колег на полігоні Бабадаг, де проходили навчання за миротворчою тематикою. 2011 рік для головного сержанта Вадима Блищика ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування – 2011». А далі встиг побувати у Львові, Німеччині. Вадим з 2014 року, як бойовий офіцер боронить кордони України. За плечима ще не одна миротворча місія все нові та нові ротації – Логвинове, Дебальцеве, Троїцьке, Марік, Попасна. Отримує нагороди «За взірцевість у військовій службі ІІІ ст.», «За взірцевість у військовій службі ІІ ст.», медаль «Знак пошани», «10 років сумлінної служби».
Війна з росіянами продовжується, за плечима – сім ротацій, поранення. Отримує бойовий орден «За мужність ІІІ ст.», нагодження відзнакою президента України «За участь у терористичній операції». Попереду служба і перспектива отримати офіцерське звання. У перший рік війни був поранений та отримав «Знак народної пошани», «За поранення», державні нагороди та нагрудний знак Командувача Об’єднаних Сил ЗСУ. Під час перебування в ММО (2013, 2014р) за Данкен-марш виборює І місце для України. За цей період Вадим заочно здобуває вищу освіту стає бакалавром з фізичного виховання та магістром з фізичної терапії.
Хлопцеві після поранення пропонують роботу в штабі у Рівному, але він не витримує роботи з паперами та повертається у свою 30-ку. З 24 лютого 2022 року Вадим у військовому званні молодший лейтенант, перебуває на посаді командира механізованого взводу механізованої роти 2 механізованого батальйону 30 механізованої бригади імені К. Острозького. Славнозвісна 30 ОМБр на той час виконувала бойові завдання в зоні ООС на Донеччині, в зоні Бахмутського району.
Опорою і підтримкою для Вадима була його дружина Ганна, теж військова. «Він – моя гордість», – повторює і досі дружина. А 4 серпня 2022 року мама не дочекалася дзвінка від сина зі словами привітань, – він загинув у бою. А тіло зустріла дружина та прийняла українська земля.
В неділю, 30 квітня, в близнюків Юрія та Вадима Блищиків з Новосілок буде день народження. Їм би було 37. Навіки живі у нашій пам’яті справжні Герої України і поліської землі.
Вічна пам'ять!
Валентина Ференсова. Фото з архіву авторки.
